Щоб увічнити пам’ять про загиблих на фронтах Другої світової війни односельчан, учитель Мокрецької семирічки Ізяславського району Святослав Володимирович Матросов (нині уже покійний) у далеких шістдесятих кропітливо з’ясовував їхні прізвища і домігся на кошти місцевого колгоспу спорудити на території сільського цвинтаря невеликий пам’ятник-меморіал.

На чотирьох плитах були висічені прізвища 78 воїнів (вдумайтесь: із приблизно 500 довоєнних малих, старих і новонароджених мешканців села — сімдесят вісім загиблих!), які віддали своє життя за свободу рідної країни. Меморіалом опікувалася Лютарська сільська рада, до якої відноситься село Мокрець, та учні місцевої школи. На День Перемоги покладали вінки, квіти.

Та, як кажуть, усе робиться до часу. І цей час настав. Нині пам’ятник через байдужість місцевої влади занедбано, а висічені на ньому прізвища загиблих по-варварськи знищено. Річ у тому, що кожного року перед Днем Перемоги в школі двом чи трьом 15-літнім учням вручалась баночка білил, і вони приходили на цвинтар, щоб поновити білою фарбою вид монумента. А діти, вони і є — діти. Наносили фарбу просто на прізвища, а старші на це не зважали. За кілька років такої «поновлювальної» акції засохла фарба повністю закрила написане, і сьогодні прочитати щось на тих плитах уже неможливо. Всі прізвища загиблих зникли. Тепер, щоб їх відновити, необхідні реставраційні роботи. Та ніхто робити їх і не думає.
Поїхав я перед цьогорічним Світлим Воскресінням Христовим в село упорядкувати могили рідних і побачив це невігластво. Така байдужість, безсердечність і безвідповідальність із боку сільського керівництва викликали в мені обурення. Зайшов у Лютарську сільську раду. Там знизали плечима і пояснили, що пам’ятником опікується Мокрецька школа, а про те, щоб відновити прізвища загиблих мені порадили (розумієте: порадили! Ніби це їх не стосується) звернутись до… директора комунальної служби Миколи Корнійовича Романюка.   Тобто керівника підприємства, яке підпорядковане цій же сільській раді. Знаходжу пана Романюка. Той “клятвено” обіцяє все виправити. Було це 11 квітня. Сьогодні вже кінець серпня… І що?.. Результати обіцянки Романюка і реакції місцевих чиновників видно на цьому фото. Ніхто навіть і пальцем не ворухнув. Зачерствіли душі у людей, немає в них нічого святого. СУМНО…