Про бійця АТО Олександра Дармороса не раз розповідала наша газета. Ще влітку 2016 року зустрілася з ним, коли він повернувся з Київського госпіталю в рідне селище Дунаївці. Нелегко йому було згадувати, як підірвався на протипіхотній міні під Авдіївкою — втратив ногу й осліп. Мужність та сила духу вражали, бо незрячий воїн не втратив надії знову бачити світ в усіх його барвах.

Радів Олександр, коли американський фонд Revived Soldier Ukraine (Відродження українського солдата) запросив його поновити своє здоров’я. Ірина Ващух, яка очолює його, домовилася про безкоштовні квитки на літак до США, організувала чимало прийомів до лікарів.
На жаль, американські офтальмологи нічим не потішили. Та все ж Олександр став на ноги з допомогою зручного та легкого протеза, йому відновили структуру кісток обличчя.
І завжди він відчував матеріальну й моральну підтримку української діаспори. Та й Олександр не гаяв часу: чекаючи чергові обстеження чи операцію в клініках різних штатів Америки,  вивчав  англійську мову, серйозно зайнявся психологією і несподівано для себе ще й став бандуристом.
А найбільшим досягненням є те, що навчився ходити із тростиною. Допомогла йому пересилити себе благодійна школа для незрячих. Там йому подарували собаку-поводиря. І тому довелося докласти чимало зусиль, аби він його розумів, став для нього підтримкою й другом.
Олександр Дарморос майже два роки перебував у США на лікуванні. І недавно повернувся в Україну, але  не сам, а з собакою-поводирем Хенною. У Борисполі, Сашка зустрічали рідні, віддані друзі та побратими. Хоча він і не побачив ані маминого короваю, ані квітів та усмішок, зате відчув  тепло їхніх обіймів. Він не втратив надії й сподівається повернути зір. «У Каліфорнійському університеті якраз займаються розробкою біонічних очей. У разі винаходу, якщо підійде мені, я буду бачити», — сказав Олександр.
Поки що він, незламний духом захисник, вчиться жити у темряві, а допомагає йому чотирилапий друг, перший собака—поводир, який з’явився у незрячого бійця.