Про приїзд на ротацію Кіборга з військової бригади, яка воювала у багатьох гарячих точках на сході країни і вийшла з оточення під Дебальцевим, я дізналася від місцевих волонтерів. На зустріч поспішала, очікуючи побачити кремезного, загартованого у військових умовах чолов’ягу або хоча б мужнього вояка із богатирськими фізичними даними. На моє велике здивування переді мною сидів зовсім юний, худенький і дуже сором’язливий хлопчисько з великими сірими очима.
Під час розмови ті очі постійно змінювали свій відтінок, то ставали вологими, випромінюючи глибинну доброту при згадці про близьких і родину, то воскрешали лють і ненависть у розповідях про сепаратистів і ворогів, то наповнювались сльозами при спомині залишених і загиблих на Донеччині та Луганщині побратимів.
Кіборг Богдан не був надто красномовним, тому що те, що він бачив не можна описувати із пафосом.
Після закінчення сільської школи Богдан продовжив навчання у районному закладі профтехосвіти. Знайти роботу згодом було великою проблемою. Колгоспу в селі уже не було, а кілька фермерів-одноосібників не щедрилися на оплату праці. Із преси та телебачення багато інформації надходило про престижність та перспективу контрактної служби у Збройних силах. Тож вирішив випробувати долю, разом і військовий обов’язок виконати, а ще трохи коштів підзаробити.
Служба за контрактом припала до душі. Труднощів не боявся, бо робота в селі загартувала і підготувала до важких випробувань. Частину зароблених грошей відправляв у рідне село, де далеко не у розкошах та достатках живе родина. Звістку про те, що частину відправляють у гарячі точки на схід, сприйняв як належне, адже вірив у велику та почесну місію військовослужбовця і хотів на ділі випробувати те, чому навчили солдата-контрактника. Зневіра і образа з’явилася за кілька тижнів, після різкого контрасту між двома воюючими сторонами, це стосувалося, в першу чергу, озброєння вояків, обмундирування, військової техніки, елементарного харчування, інколи незрозумілих дій військових командирів. Про це все воліє не розповідати, сподівається, що час розставить все по своїх місцях.
Болючим і вражаючим є реакція на цю війну деяких псевдопатріотів, які мудро керують з диванів і дають оцінку всім подіям. Важко перейти у реалії життя і разом з ровесниками-односельцями забутися за келихом оковитої та гучної музики у той час, коли за кількасот кілометрів гинуть бойові побратими, захищаючи ці реалії. А ще перед очима знищені війною села, маленький голодний та переляканий хлопчик, який намагається витягнути з-під завалу будинку мертве тіло своєї мами. Треба мати надвелику силу волі, щоб забути побачене, пережите. Але світогляд звичайної людини, молодого двадцятирічного юнака не зрівняти із кіборгом із американських бойовиків. Йому важко заснути, він болісно стогне і зривається ночами, побачені на власні очі жахіття ще довго переслідуватимуть молодого і з вигляду здорового хлопчину, якого називають ще Кіборгом.
Він не скиглить і не жаліється, а рідним розповідає про вигадане мирне селище, де проходить навчання його частина. Найбільше бажання — щоб мама не дізналась правду, адже про те, що він є кіборгом у найгарячіших точках, знають лише військові та місцеві волонтери. Волонтерів цінує, як близьких і найрідніших людей, завдяки яким тримається військовий та моральний дух захисників. Найближчі плани — повернутися на передову, до побратимів і якнайшвидше вигнати з рідної землі проклятих «колорадів та сепарів». На вмовляння волонтерів про можливість підлікуватися реагує незадовільно, відповідаючи, що в рідному селі у нього є важливіша робота, ніж вилежуватись у госпітальних палатах. Ось такий він — екранізований Кіборг з одного боку, а з іншого — простий сільський юнак, якому ще потрібно виконати Біблійну місію у створенні сім’ї та вихованні дітей, громадянин, за яким зміцнення і розбудова вільної та незалежної України.
Gismeteo 
