Мабуть, про факти вражаючого об’єднання, вражаючої злагодженості розповідатимуть колись у підручниках з історії. Аби й наступні покоління знали, що свята Перемога виборюється не лише на фронті.
Згуртованість людей, яку побачили з перших днів війни, величезне бажання допомогти українським воїнам, жителям зруйнованих рашистами міст, сіл, спільне переживання за долю країни вкотре засвідчили, що українці — особливий народ, що спільна біда змушує забути про чвари, непорозуміння, а натомість робити свій посильний внесок, аби наблизити наш переможний день.
Про це говоримо з Волочиським міським головою Костянтином Черниченком, який із захопленням розповідає про діяльність волонтерів у їхній громаді. «Я по-справжньому пишаюся своїми земляками. Це — люди з великим серцем і золотими руками. З такою потужною підтримкою, з такими прикладами самовідданості навіть сумніву не залишається у Перемозі нашого дивовижного народу!» — додає Костянтин Володимирович.
Як правило, праця, зусилля, сотень, тисяч людей, які щодня допомагають фронту і тим, хто зостався без своїх осель і засобів для існування, залишається непомітною. Та для багатьох-багатьох наших співвітчизників вона стає справжнім порятунком у цей складний час. Чималий вареничний цех, до прикладу, організували в приміщенні Молитовного дому прихожани Української Церкви Християн Віри Євангельської у Волочиську. До цього виробництва долучилася значна кількість жителів міста і переселенців.
— У кожного з нас є знайомі, а то й рідні, які нині воюють на фронті. Чим можемо допомогти хлопцям? — подумали. Насамперед, забезпечити їх харчами, — розповідає пастор Богдан Левицький. — Зносили люди, хто що міг: олію, борошно, яйця, молоко. Так і почали виготовляти вареники, дійшло, що у день ліпимо 8-10 тисяч штук. Варимо, остуджуємо, заливаємо жиром у ємностях. А ще навчилися тушонки робити — з м’ясом, з рибою. Сировину переробляли, наповнювали банки, а сам процес консервації вже продовжувався на консервному заводі, де є все необхідне обладнання. Тушонки, паштети, каші, хліб, пиріжки, вареники з різною начинкою — все це продовжуємо відправляти у місця, де їх особливо потребують: для бійців на схід, до Бучі, Конотопу, інших міст. Свою продукцію завантажували у буси, які їхали з Волочиська, з Тернополя, з Хмельницького, — продовжує пастор. — Тісно співпрацюємо з Українською Церквою Християн Віри Євангельської в Хмельницькому, з волонтерами області, аби без зволікання доставляти вантажі за призначенням. Зараз сутужно з пальним, і ми долучаємося, аби посприяти тим, хто відвозить продукцію на фронт і в гарячі точки.
Нині нам вкрай потрібен холодильник чи морозильна камера для зберігання продуктів. І якщо в когось є можливість віддати їх у тимчасове користування, будемо дуже вдячні. Сьогодні знову завантажуємо фуру, яка вирушить на Харківщину. Працюватимемо й надалі з твердою вірою в нашу Перемогу.
Відгукнулися на заклик допомагати Збройним силам і жителі Попівець на Волочищині. Чи не всім селом зносили продукти, щоб налагодити виробництво печива, інших смаколиків. Освітяни, працівники культури, старостату, активісти села взялися за кондитерську справу. Крім того, організували збір коштів і переказали 40 тисяч гривень двома платежами для фонду підтримки Збройних сил «Повернись живим». Збирали гроші, аби долучитися до закупівлі тепловізора для свого земляка, який пішов воювати з ворогом.
Щоб налагодити виробництво тушонок, організували збір коштів жителі сіл Поляни та Канівка. За тим у приміщенні шкільної їдальні розпочали виробництво консервів. М’ясом для виготовлення консервації також забезпечувала їх «Аграрна компанія 2004». А одна з військових частин на Волочищині надала гречку для виготовлення каші. Тож спільне виробництво з дня у день розширювалося. Підтримали полянських ініціаторів місцеві підприємці, одні підвезли рибу для переробки, інші — м’ясо, На кожну баночку виробники додали наклейку з надписами: «Полянська консервація подвійного використання: з’їсти місткість у банці; збити банкою російський дрон. ЗСУ, тримайтеся! Все буде Україна!» Або ж — «З’їж шматок кабана — завали москаля!». Староста села Ганна Басистюк каже, що за таку смакоту і такі підбадьорливі слова воїни неодноразово дякували своєму волонтерському тилу.
І в цьому волонтерському строю, який щодня, беззупинно працює не лише на Волочищині, а й по всій Хмельниччині, важливий внесок кожного з нас.
Gismeteo 
