Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 389

Ольгу Павлівну Віхтюк із Деражнянщини сміливо можна назвати ветераном пошти, бо поєднала доля її з професією, що стала фактично її життям, ще в далеких 1960-х роках. Про неї вийшли публікації в багатьох виданнях як в обласному центрі, так і в рідній Деражні. Словами захоплення про пані Ольгу рясно вкривали шпальти кореспонденти, які писали про безмежну любов до професії, а головне – про любов до людей, заради яких вона стільки років трудиться й донині. В її архіві зберігаються всі примірники газет за різні періоди життя. Змінювалися роки, пролітаючи стрімко, молодість переходила в зрілість, підростали діти… Проте незмінною залишилася улюблена пошта, котра стала не лише роботою на все життя, а й практично другою домівкою.

Ясна річ, що Ольгу Павлівну не могли оминути й «Подільські вісті», в яких на першій шпальті в номері ще за 2001 рік опубліковано нарис про неї «З людьми і для людей» Віктора Заржицького. На той час вона вже працювала майже сорок років на пошті. Та вік – це лише життєва статистика, насправді ж людині стільки років, на скільки вона себе відчуває. Активна, енергійна, відкрита, доброзичлива та дуже відповідальна – саме так відгукуються про начальника відділення поштового зв’язку в селі Шпичинці. Вона й донині не полишає роботу, з якою нерозлучна майже шість десятиліть, й кілька разів на тиждень, сідаючи на скутера чи велосипеда, їде до людей, котрі так чекають рідну Ольгу Павлівну. А вона, вже традиційно, поцікавиться здоров’ям і справами своїх багаторічних клієнтів поштових послуг, когось вислухає, а когось розрадить. А як інакше – такою є робота з людьми, яких любиш і для яких працюєш.
Ще в далекому 1964 році, у жовтні, після закінчення середньої школи, зовсім юною дівчиною Ольга Віхтюк прийшла працювати на пошту. Спершу освоювала ази професії оператора, а через три тижні її, вісімнадцятирічну, призначили начальником відділення поштового зв’язку в селі Згарок, що на Деражнянщині. На той час невелике відділення із трьох працівників обслуговувало майже 600 дворів у Шпичинцях, Теперівці (де проживає Ольга Павлівна) та Розсохах. На той час, як розповідала жінка, в цих селах, із семисот передплатників періодичних друкованих видань – третина була поціновувачами саме «Подільських вістей». Тоді, понад двадцять років тому, пані Ольга зазначила: «Односельці люблять обласну газету «Подільські вісті», які наповнені різноманітною інформацією, не хибують однобокістю, не захоплюються вульгарною сенсаційністю. Словом, газета цікава й хороша, лишень на передплату людям грошей вистачало б». І хоч пролетіло стільки років відтоді, та її слова й донині є актуальними.
Ольгу Віхтюк поважають і знають на Деражнянщині, відзначають її працьовитість, сумлінність, відданість справі та людяність. В її особистому архіві чимало грамот та подяк від керівництва колишнього Деражнянського району. Але найкращою відзнакою для неї є проста людська вдячність за те, що стільки кілометрів доріг протягом багатьох десятиліть вона долала до своїх клієнтів. І в холод, і в заметілі, і в спеку – поштар обов’язково прийде до кожного двору, бо знає, як там на нього чекають.
Після роботи начальником поштового відділення в Згарку, Ольга Павлівна працювала оператором в Деражнянському відділенні, а згодом очолила поштове відділення в Шпичинцях. Однак за десятки років на пошті вона встигла попрацювати підмінним начальником відділення майже в кожному селі на Деражнянщині. Все доводилося встигати – й робочі справи вирішити, домашні — попорати й обов’язково приділити час донькам – Ларисі й Людмилі. Та невичерпної енергії і наполегливості вистачало на всіх і все, бо інакше вона просто не вміє.
Її естафету – роботу на пошті – перейняла донька Лариса, про яку, до речі, ми вже писали у «ПВ». Жінка після роботи в колгоспі пішла працювати в Деражнянське відділення поштового зв’язку. А от Людмила обрала фах педагога. Тішиться пані Ольга онукам й усім зустрічам із рідними та близькими.
Життя Ольги Павлівни – це сад, що квітне яскравими барвами… Вона, залюблена в нього, з посмішкою зустрічає кожен ранок. І вік їй додає лише шарму й мудрості, проте поважним його ніяк не назовеш. Адже, щоразу сідаючи на свого скутера, вона мчить назустріч новому дню. А тим часом квітують під її вікнами лілії, чорнобривці, троянди, айстри та багато інших квітів, додаючи краси й ніжності цій чарівній жінці.