Нещодавно 3-ю окрему танкову бригаду Оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних сил України відзначено нагородою Головнокомандувача ЗСУ. «Сталевий хрест», який отримала 3 окрема танкова Залізна бригада, – найновіша нагорода Головнокомандувача Збройних сил України. Відзначивши героїзм танкістів у боротьбі з російським агресором, її вручив командувач Сухопутних сил України генерал-полковник Олександр Сирський. Командира бригади – полковника Романа Шеремета – командувач відзначив іменною зброєю.
А почесне найменування «Залізна» 3 окрема танкова бригада отримала за ефективне виконання бойових завдань, на підставі Указу Президента України.

І в День захисників і захисниць України вкотре своє шанування, захоплення героїзмом залізних хлопців висловлюють усі хмельничани, дякуючи за неймовірну мужність, стійкість, патріотизм.
49-річний Михайло Миронов та його 22-річний син Костянтин із села Правдівка воюють у складі бригади багато років. Батько працював зварником на заводі залізобетонних виробів у Хмельницькому. Свого часу займався спортом, рукопашним боєм. Син незадовго до повномасштабної війни завершив строкову службу в Нацгвардії. 25 лютого обидва, не вагаючись, пішли до військкомату. Рішення разом піти на війну, звісно, приголомшило дружину та маму Лілію, тим паче що Костя – одна дитина в сім’ї. Та потім жінка всі сили та любов спрямувала на підтримку найрідніших.
Після перемоги Михайло має намір повернутися на колишню роботу, займатися домашнім господарством. А Костянтин хоче продовжити працювати водієм, мріє про роботу далекобійника на власній фурі.
Історія ярмолинчанина Дмитра Чавалахи вражає. Ще хлопцем він обрав військову кар’єру, пройшов шлях від сержанта до офіцера, з 2014 року боронив Україну. На бойовому посту зустрів і ранок 24 лютого. Прориваючись на Антонівському мосту з ворожого оточення, був важко поранений. Врятувала Дмитру життя команда лікарів, а після виписки, під носом в окупантів, його майже три місяці переховував ще один безстрашний українець. За цей час бійця вже навіть встигли «поховати», адже відомостей про нього не було. За військову доблесть старшому лейтенанту Дмитру Чавалаху присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно. Та, на щастя, Дмитро вижив. Зустрівшись із рідними, невдовзі знову вернувся на фронт.  
Зрештою, і 21-річний бригадир Віталій Тимощук, який врятував життя побратима та «затрофеїв» ворожу техніку, і лейтенант Назар Вернигора, який у 21 рік вже командує танковою ротою, заслуговують найвищого захоплення. Як і головний сержант танкового батальйону Валерій Жуковський. Про нього та бойових побратимів із 3-ої окремої танкової бригади неодноразово розповідали всесвітньо відомі телеканали та видання. Його кмітливість, холодний розум у екстремальних ситуаціях високо цінують молоді бійці та командири вищого рівня. Валерій Жуковський удостоєний ордена «За мужність» III ступеня.
Він розповідає, що вже не перший рік воює за Україну. А нещодавно втратив на війні сина – офіцера ЗСУ. Батькові довелося, за його словами, підняти багатьох на ноги, аби знайти сина, на жаль, неживого. «Я скажу вам одне — так, є мандраж, але є і дух. Це моя земля. Внучок маленький, сім’я, родина, друзі… Ми воюємо заради них», – каже 52-річний Валерій.
Ярмолинчанин Віталій Хоптяр, до 24 лютого працював директором Ярмолинецької дитячо-юнацької спортивної школи, а нині він – командир танку одного із підрозділів 3-ої ОТБ. «Мене ніхто не змушував йти до війська. До військкомату я пішов сам, 25 лютого, вже з речами, хоч мав багато причин не йти. Чому 3-я танкова? Під час строкової служби був танкістом, тож усе очевидно, – каже Віталій Хоптяр. — Крім танкових військ, під час строкової служби мав відношення ще й до десантних. Тому і позивний довго обирати не доводилося, адже він уже був – Десант. Орден «За мужність» ІІІ ступеня отримав за бій, у якому фактично два наших танки стояли проти 22 ворожих машин. Вони з’явилися позаду і мені вдалось це помітити. Відстань була 120 метрів. Потрібно було негайно діяти. З першим вистрілом гармати ми розбили ворожу
БМП-3, другим поцілили в таку ж машину, а далі заклинила пушка і доводилося заряджати гармату вручну. Таким чином уразили ще одну БМП-3. Цей бій тривав трохи більше чотирьох хвилин. Шкода, що заклинила гармата. Ми змогли би більше знищити ворогів», – додає 58-річний Віталій Хоптяр.
Танкісти Залізної бригади – одні з тих, хто зупинив наступ росіян поблизу Ізюма. За наслідками одного з боїв командир роти Сергій Пономаренко отримав Героя України. В тому бою його
6 танків вийшли на 20 танків ворога. Знищили 9 ворожих одиниць без втрат своїх. Мають і захоплену ворожу техніку.
Після закінчення інтернатури лікар Тетяна Гайдамашко на початку 2020 року підписала контракт зі Збройними силами України. «Це був цілком свідомий вибір. Пішла служити до 3-ої танкової… Звісно, життя круто змінилося після 24 лютого 2022 року. Сім’я була в шоці, зрозумівши, що я буду на фронті. Рідні переживають, чекають мене… Вдома залишилася 6-річна донечка”, – каже жінка. Нещодавно Тетяну Гайдамашко, лейтенанта медичної служби, відзначено медаллю «За врятоване життя».
Недарма кажуть: як бійця нагодуєш, так він і воюватиме. Старший кухар Залізної бригади –  33-річний хмельничанин Максим Жвавий  навчився готувати ще під час служби в АТО. З особливим задоволенням готує перловку за власним рецептом. Кухарем працює тут і 24-річний Валентин зі Славути, добродушний, життєрадісний хлопець. Їм допомагає 59-річний житель Кам’янця-Подільського Геннадій, якого за розважливість та сиву бороду побратими називають «Дідом». Він відповідає за паливну систему, яку сам зміг переналаштувати з керосину на дизпальне: став у нагоді досвід роботи помічником машиніста тепловоза. Звісно, кожен з них має улюблені страви з мирного життя. Для Максима це шашлик і піца, для Валентина – салат з ананасом і куркою. А Геннадій зауважує, що йому дуже подобається все, що готує дружина.
З нетерпінням чекають своїх захисників рідні, щоб почастувати домашніми стравами та відсвяткувати нашу Перемогу.
Нехай береже вас Господь – кажемо кожному, хто сьогодні боронить нашу землю, відстоює життя під мирним небом.