Відрадно, що на сторінках «Подільських вістей» ми маємо можливість спілкуватися з нашими найвідданішими читачами, які, незважаючи на нинішнє складне сьогодення, продовжують читати улюблену газету. Їхня незрадлива любов і повага до найдавнішого часопису вимірюється десятками років, за які в домашніх архівах назбиралося чимало матеріалів і підшивок.

…Час змінює багато, стирає чимало подій із пам’яті, та найзнаковіші й особливі залишає. Так, і зустріч із нашим давнім поціновувачем Віталієм Музикою із села Вовковинці, що на Деражнянщині, запам’яталася на все життя, адже його глибокий погляд, у якому стільки доброти й щирості, а головне — мудрості, скромно видає велич його душі. Бо ж недарма кажуть, очі — її дзеркало. А душа в талановитої людини наповнена особливим світлом, котре огортає і тих, хто поряд.
15 листопада Віталій Савович відзначив свій день народження — 94-річчя! Тож, не чекаючи ювілейної дати, колектив «Подільських вістей», вирішив привітати нашого читача й вкотре висловити йому свою повагу й шану.
Нехай Всевишній дарує свою милість та посилає імениннику сил і здоров’я, а також натхнення писати ще чимало цікавих і важливих матеріалів, які ми обов’язково опублікуємо. Щоб римувалися спогади й надії на новий світлий день, лягаючи теплим сонячним промінням на рядки.
З роси і води Вам, Віталію Савовичу!

А читачам пропонуємо уривок із автобіографічної книги автора «Дорога, довжиною в життя» про його малу батьківщину, в яку він залюблений все своє життя. За неї вболіває, за неї і болить…

МАЛА БАТЬКІВЩИНА
Трави шовкові шепчуть довкола,
Колосом стиглим пахнуть поля,
Липи і клени розкинули крони,
Ніби в зажурі тихенько стоять.
Посеред луків червона калина,
Квітами рясно вкрита земля,
Це батьківщина моя яснозора,
Де продзвеніла юність моя.
А за селом, як на Бар, під горою,
Плесо дзеркальне сільського ставка,
Бігають, плавають діти юрбою,
Наше майбутнє, наше життя.
Ще збереглась та школа старенька,
Де опановував перші ази,
З того села матуся рідненька
Випроводжала мене у світи.

Все тут знайоме, це і не дивно,
Кожна місцина, де грався з дітьми,
Поля, урочища, а особливо
Те Черваньове, де ми росли.
Краю мій любий, краю мій милий,
Де б не бував, а до тебе спішу,
Рідних відвідати, що у могилах,
І навістити єдину сестру.
Із земляками своїми зустрітись,
Погомоніти як-то колись,
Рідній земельці низько вклонитись,
І зайві думи, щоб розійшлись.

МОЄ РІДНЕ СЕЛО
Таких сіл в Україні безліч. Розорені, обкрадені, понівечені кучмівськими реформами дотла. Вздовж вулиць стоять покинуті оселі, зіяючи темними, осиротілими вікнами, дверима. Поламані, погнилі, зчорнілі паркани, зарослі бур’янами стежечки, де колись ходили ноги господарів, а в оселях тих панував дитячий гомін. Дико і моторошно.
У цьому моєму рідному селі Галузинцях, що в Деражнянському районі на Хмельниччині, уздовж вулиці, на якій жила моя родина, майже всі люди переселились на кладовище. На всю вулицю залишилась одна сім’я Почерняків. Це типова сучасна картина українського села, що набрала такого вигляду за роки незалежності нашої неньки України. Знищені добротні тваринницькі ферми, тракторний парк і багато інших цінностей, збудованих важкою працею селян.
Все це виглядає досить досадно, непривабливо. Але як би там не було, нашим оберегом і натхненником є та місцина, клаптик суші — місто, селище, село, сільце, хутірець, де ми зробили першим подих і ступили перший крок по земній тверді, і вже дорослими, де б не їздили, де б не жили і які посади не обіймали б, зазнавши і радощів життєвих, і випивши чимало прикрощів, ми, як бджілки до вулика, летимо на поклик батьківського дому, на тепло дорогих маминих рук і маминої усмішки, на голос малої батьківщини, під її духмяні сади, солов’їно-жайвориної пісні.
А ще дуже добре, коли в тебе є велика, дружна родина, і всі її члени здорові, веселі, живуть у достатку. І село твоє вбереглося неушкодженим, хоча і не таке, як тоді, коли ти там бігав маленький, хлопчиком, зростав і вилетів з того рідного гніздечка.
На жаль, великої родини в мене немає, батьки, брат, сестри відійшли у потойбічний світ. Найріднішими в мене є племінники Богдан і Вася зі своїми сім’ями. Є ще двоюрідні сестри: Саша та Надя й родичі моєї дружини.