Курси валют

У нього була мрія... Точніше мовити, аж три заповітні мрії: обвінчатися з коханою дружиною Іринкою, придбати хатинку в тихому затишному куточку ближнього до Красилова села та виростити, вивести в люди, зігрівши своїм теплом, двох донечок — Сашуню і Дашуню. Власне, усі три мрії, в яких зізнався дружині в останньому короткому дводенному приїзді додому, єдналися в одній великій меті — Перемогти! І повернутися… Не судилося вернутися живим… Та повернеться... Перемогою. Неодмінно! Такі Герої не помирають…

Телефонний дзвінок і схвильований, крізь сльози, голос родички, наче грім серед ясного дня: «Вані нема…». Не ймеш віри: може, помилка якась, неточна недоречність, плутанина… Таке іноді трапляється: війна ж… Траплялося і з ним: тижнями — жодної звістки; невідомість — де він?.. що з ним?.. чи живий?.. Пекло серце, ятрило душу Ірини… А коли нарешті почула рідний тембр і слово, — голосила нестримно на цілу вулицю…
…«Таку дитину втратили… Таку світлу і добру людину… Такого чуйного і особливого…», — побиваються в горі рідні і близькі… Доля хлопчини змалечку була складною…Раннє сирітство…Таке ж не по роках дорослішання… Робота… Пошук себе і свого місця в житті… Та він не зачерствів душею, не
озлобився, не опустився і не оступився… Серцем прихилився до Іринки, коли доля звела і поєднала їх…
Іван Андрійович Гаврилюк пройшов вісім кіл пекла цієї восьмилітньої та на додачу ще й восьмимісячної каральної «спецоперації»… Нас карають за право на свободу і прагнення свободи; за мрію жити, як бажаємо і мріємо; за здатність будувати і творити… Ваня, як тепло називали його близькі люди і бойові побратими, був спеціаліст од Бога, майстер на всі руки…Не було такої будівельної справи, яку б він не осилив і не зробив. Його майстерність знали, навперебій запрошували на роботу. І він один(!) працював за цілу бригаду, бо любив усе доводити до кінця власними руками і за все відповідати…
Та змушений був полишити улюблену справу… Станиця Луганська. 2014-2015 роки… Блок-пости, окопи, бойові зіткнення, напружені, наче струни, нерви… Рання сивина… Він, глибоко цивільний, стає згодом професіоналом у військовій справі… Повернувшись після служби у Збройних силах України до улюбленого діла, Іван Гаврилюк уже 1 березня був у військкоматі (і це лише через два дні після того, як лікарі зняли гіпс із травмованої нещодавно ноги).
А далі — пекло Гостомеля, Бучі, Ірпеня… І, нарешті, Донеччина… Найзапекліші бої у районі Бахмута. Солдат-гранатометник Іван Гаврилюк був не просто на нульовому рубежі, а на самісінькому вістрі оборони і наступу, в перших бойових лавах…Він і загинув, як Герой, у бою. У день, коли вся Україна раділа визволенню Херсона, її захисник Іван Гаврилюк прийняв свій останній бій з ворогом… Тільки за два дні його бойові побратими, ризикуючи життям, змогли винести тіло бійця з поля бою. Ризикували, бо не могли інакше: дуже поважали і любили Ваню за чесність, справедливість, душевність, відданість і вірність присязі. Він, не наділений високими військовими званнями, завжди був для солдатів авторитетом, володів якимось особливим магнетизмом, до нього зверталися, з ним радилися, до його слова дослухалися, на його бойовий досвід покладалися…
Про це й згадували, схиляючи голови перед своїм побратимом у день, коли Красилів проводжав у вічну путь Воїна-Героя. Проводжав достойно, гідно, з людською сердечністю і щирим смутком… Розділене горе — ліки для зболених сердець… За організацію вшанування Героя, за масовий вияв людського співчуття і єдності, за море стягів і квітів, за щирі сльози і чесні слова пам’яті і підтримки дружина Івана Гаврилюка Ірина, доньки Саша і Даша, вся родина доземно вклоняються громаді міста Красилова та її очільниці Нілі Василівні Островській і всій її команді, військовому комісару Василю Олексійовичу Ткачуку, кожному красилівчанину… Віддаючи шану і повагу Герою-земляку, в громаді було оголошено День жалоби, у Свято-Троїцькому храмі Православної церкви України відбулася панахида за загиблим, а на центральному міському майдані Незалежності відбувся мітинг-реквієм. Перед місцем вічного спочинку на місцевому кладовищі, Воїн Світла з похоронною процесією востаннє побував біля будинку, де жив із своїми найдорожчими — дружиною і діточками…
Вічна слава тобі, Солдате! І вічна пам’ять! Хай Перемога над підлим російським окупантом стане тобі найкращим обеліском, а рідна земля, яку ти безмежно любив, буде пухом… Прийміть щирі співчуття у вашому невимовному горі, рідні і близькі Воїна.
І до вас, маленькі донечки Івана Андрійовича Гаврилюка слово: на небосхилі засяяла яскрава зірочка, — то ваш татко споглядає з небес і оберігає вас. Він не залишить вас ніколи, як і обіцяв тієї неділі, коли незвично довго і, як виявилося, востаннє розмовляв з вами по телефону. Збережіть цей номер «Подільських вістей», щоб у вашому дорослому житті ви з гордістю передали цю газету своїм діткам, а вони потому своїм дітям, як невмирущу згадку про вашого татка-Героя.