Ця цитата належить одному кіборгу, яка увійшла згодом до книги з десятками інших цитат наших незламних і сильних Героїв, котрі протягом 242 днів тримали оборону аеропорту.
На багатьох світлинах, які зроблені фактично в самому пеклі, яким називали й самі кіборги аеропорт, видно диспетчерську вежу, яка наче той маяк показувала світу непохитність і стійкість українських захисників Донецького аеропорту. Вони до останнього свого подиху тримали оборону й не здавалися ворогові, від атак і обстрілів танків не було практично куди сховатися, бо будівлі аеропорту рашисти зрешетили так, що вони нагадували сітку. А бетонні плити, які обвалювалися від вибухів, заживо ховали українських бійців… І фраза «Кіборги витримали, не витримав бетон» стала своєрідним символом мужності духу українських захисників.
«Ми бачили у бінокль розп’яті тіла наших хлопців», «Одного нашого задушили, а іншого спалили живцем – ось з ким ми воюємо», – такими є спогади кіборгів. Усі були контужені та ослаблені, бої практично не припинялися. Вони на колінах повзли в туалет, а поїсти практично взагалі не було можливості, бо коли приходив «росгумконвой» із РПГ на підтримку окупантам, то кіборгів обстріли з інтервалом кожні сім хвилин. Наймолодший кіборг, пригадують побратими, мріяв одружитися, а загинув під руїнами Донецького аеропорту…
Командир сказав: «Більшість із вас будуть двохсоті. Хто не хоче, той не їде». Та вони поїхали, але випросити в Бога життя для всіх, на жаль, не вдалося.
Українські військові – кіборги – це не лише учасники оборони Донецького аеропорту імені Сергія Прокоф’єва під час війни на сході України із 26 травня 2014 року по 22 січня 2015-го, а й учасники боїв навколо аеропорту та учасники проривів для надання допомоги захисникам.
Слово «кіборги» у значенні «захисники Донецького аеропорту» вперше вжив у вересні 2014 року невідомий проросійський бойовик. Тоді він намагався пояснити, чому передові загони російсько-терористичних військ у всеозброєнні не можуть взяти Донецький аеропорт, який захищає кілька десятків українських військових зі стрілецькою зброєю.
У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інших формувань.
Точну кількість військових, які були залучені до операцій в аеропорту, встановити важко, проте відомо, що при обороні Донецького аеропорту загинуло 100 українських воїнів, у тому числі 4 зникло безвісти. Крім загиблих, є дані про 290-305 поранених під час боїв.
Із чого все починалось...
У березні 2014 року, під час трагічних подій на Кримському півострові, до охорони Донецького аеропорту було залучено військовослужбовців Збройних сил України: зі складу 3-го окремого полку спеціального призначення та 95-ї окремої аеромобільної бригади. Перша спроба захоплення аеропорту прихильниками так званої ДНР 17 квітня 2014 року була невдалою. І вже 6 травня всі польоти через Донецький аеропорт були припинені.
Друга спроба супротивника взяття під свій контроль ДАП відбулась 26 травня.
Перші безповоротні втрати в аеропорту з української сторони сталися 10 липня 2014-го. Супротивник обстріляв з мінометів позицію зенітників з 72-ї бригади: один із солдатів загинув.
28 вересня відбулися два бої, в яких загинуло 9 та було поранено 14 військовослужбовців. Крім того, від вогню супротивника втратили 2 БТР-80.
29 та 30 листопада – штурм старого терміналу аеропорту. Оборону тримали бійці 93-ї ОМБр та 79-ї ОАМБр. Внаслідок боїв 2 військовослужбовців загинуло, 6 було поранено.
У зв’язку з тим, що залога аеропорту постійно складалася з представників різних частин та загонів, було прийнято рішення з часом передати цей об’єкт 81-ій окремій аеромобільній бригаді. Саме військовослужбовці цієї бригади взяли участь у останніх — найтрагічніших боях за летовище у січні наступного року.
13 січня обвалилася диспетчерська вежа, а через два дні противник захопив верхні поверхи нового терміналу. Потім відбувся бій на території терміналу та газова атака.
День 20 січня почався з невдалої спроби прориву до нового терміналу групи командира 90-го батальйону Олега Кузьміних. До місця призначення доїхала лише одна МТ-ЛБ, де більшість її особового складу героїчно загинула.
О 14:56 пролунав другий вибух у новому терміналі. І близько трьох тонн тротилу — три поверхи терміналу перестали існувати. Всередині вижили менше половини захисників з 55, які там залишалися. Останні 16 чоловік 21 січня здалися в полон. Важкопоранених відправили в лікарню, решту наших військових загарбники катували.
Загалом оборона Донецького аеропорту протривала 242 дні. Однак самі кіборги говорять про цифру 244 дні.
Так, Руслан Боровик, гранатометник 1-ї роти 90-го батальйону, позивний Багдад, «позаштатний фотограф» оборони Донецького аеропорту, колишній миротворець розповів, що 242 дні – саме стільки тривала оборона нового терміналу. Але термінал – це не весь аеропорт.
«Кожен об’єкт на території аеропорту має свою історію оборони і свою дату падіння: старий термінал, диспетчерська вежа. Але якщо мова йде про оборону всього Донецького аеропорту, то вона тривала 244 дні.
Спочатку почали рахувати до того дня, коли останні захисники терміналу потрапили в полон. Але тоді мало хто знав, що група «Адама» тримала оборону в пожежній частині ще 2 дні. Про це знало тільки вище керівництво, і вони їх не виводили, сподіваючись на щось. Вони були без зв’язку і не знали, що діється навколо, тому побратими вирішили їх вивести. І зробили це, попри туман, міни та обстріли.
На той час, коли я там був, і до поранення, я й сам не знав! – розповів військовий. – Ніхто не афішував. Тільки в березні почали про це розповідати. Але значно пізніше».
Кіборги, які загинули при обороні Донецького аеропорту, були зі всіх куточків нашої держави, зокрема, й на Хмельниччині вшановуємо пам’ять дев’ятьох військових.
ЗУБКОВ Іван, старший лейтенант. Служив у 90 окремому аеромобільному батальйоні 81-ої аеромобільної бригади. 20 січня 2015 року останній раз виходив на зв’язок. Тіло 41-річного кіборга дістали з-під завалів. Похований у Деражні.
ІВАХ Дмитро. Загинув 18 січня, старший лейтенант 95-ої аеромобільної бригади. Поховали 25-річного героя на Алеї Слави на кладовищі у мікрорайоні Ракове.
ЛІДЗВІНСЬКИЙ Валерій. Зв’язок з кіборгом припинився 16 січня. 48-річний помічник командира батальйону з оперативного забезпечення 81-ої аеромобільної бригади похований у Кам’янці-Подільському.
МАРКОВСЬКИЙ Володимир. Загинув 20 січня. Командир роти 95-ої окремої аеромобільної бригади похований у селі Улашанівка на Славутчині.
ПРИСЯЖНЮК Руслан. Солдат, навідник, загинув 20 січня. Кіборг був родом із села Буцни Летичівського району. Похований на Київщині, де проживав із сім’єю.
РЕМІШЕВСЬКИЙ Віталій. Рядовий солдат (родом із села Голосків Кам’янець-Подільського району), 95-та аеромобільна бригада, загинув 20 січня. Тіла 40-річного бійця не знайдено. За свідченнями очевидців – розірваний на частини, які вивезти не вдалось.
КОНОШЕНКО Руслан. Загинув у січні, тіло старшого солдата ідентифікували за експертизою ДНК. Похований на Алеї Слави в Кам’янці-Подільському.
ГРИГОР’ЄВ Василь. Загинув військовий 20 січня. Доброволець, який служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ої окремої аеромобільної бригади, похований на Деражнянщині.
БІЛИК Ігор. Загинув солдат 90-го окремого аеромобільного батальйону 21 січня, похований у Старокостянтинові.
Вічна пам’ять і слава всім кіборгам, які стояли до кінця…
І на завершення варто згадати цитату одного з оборонців Донецького аеропорту: «Всі були рівні – кожен вартий, не більше – не менше, свого життя».