Ці слова належать Митрополиту Київському і всієї України Володимиру (Сабодану), предстоятелю Української Православної Церкви, величній людині, яка залишила на українській землі свій святий слід, по якому ми крок за кроком ідемо, шукаючи духовний шлях, що веде до Христа.
Думки Блаженнішого торкаються серця, дають невидиму силу, наповнюють чашу для спраглого, щоб у земному знайти духовне наповнення й пізнати Божу ласку. «Для мене віра ― ціль життя, — так колись казав Митрополит Володимир, — пригадує його слова Микола Васильович Черкаський — начальник відділу культури і туризму Деражнянської міської ради, якому випала в житті унікальна нагода познайомитися і кілька разів зустрітися з Блаженнішим. — Це дар Божий, який допомагає знайти орієнтири в житті, не блукати темрявою… А шлях у всіх однаковий ― і для ченців, і для священників, і для світських людей. Якщо вони хочуть слідувати цим шляхом, то він приводить до Бога».
З того часу минули роки, однак слова великого духовного наставника Микола Васильович проніс крізь усе своє життя. В кабінеті начальника відділу культури і туризму Деражнянської міської ради, напевно, має бути багато різних папок, книг, документів, — так, все це є, проте особливе місце виділене й духовності — на стелажі у Миколи Черкаського розміщені ікони, святе письмо і звісно ж, світлини з Блаженнішим. Він із захопленням розповідає про невідомі віхи його біографії, про перебування на рідній Хмельниччині, читає рядки з невідомого нам вірша, який так і не був надрукований, цитує думки та з болем у душі ділиться про його останні роки життя. «Блаженніший вказав нам шлях, — каже Микола Васильович, — треба лишень почати його долати».
До посади керівника відділу культури і туризму в Деражні, Микола Черкаський так чи інакше був пов’язаний з культурою. І тепер, очолюючи відділ культури, за підтримки Деражнянського міського голови Андрія Ковпака зуміли навести лад у всіх бібліотеках, будинках культури, музеях, які запрацювали по-новому й стали відомими на всю область і за її межами. Проведена колосальна робота зі збереження, відновлення, реставрації закладів культури в Деражнянській територіальній громаді, після чого тут не закрито жодного з них, всі працюють, приймаючи відвідувачів, і люди мають роботу.
Через повномасштабне вторгнення росії, потік переселенців був великим і на Деражнянщині. Люди були розгубленими, діти наляканими, тож, як розповідає Микола Черкаський, відділ культури, мобілізувавши свої зусилля, зробив усе можливе, щоб хоч трохи розрадити їх. Постійні тематичні виставки в музеях, презентації і творчі вечори в бібліотеках і будинках культури — все робилося дружною командою всіх працівників відділу культури на чолі з Миколою Васильовичем для людей і заради людей, щоб хоч трішки втамувати їхній біль. І міський голова Андрій Ковпак завжди підтримував такі ініціативи й, за можливості, брав у них участь, щоб люди відчули, що їм готові допомогти й підтримати і з боку влади, і з боку культури.
Микола Черкаський народився 19 грудня, якраз на свято Миколи Чудотворця, у 1957 році в селі Черешенька на Деражнянщині. З дитинства в нього був якийсь особливий потяг до мистецтва, до культури, він, будучи ще зовсім малим, мріяв стати завідуючим сільським Будинком культури, які колись у селах називали клубами. Маленький хлопчик пильно стежив за виступами на телебаченні співаків і акторів, повторюючи за ними їхні рухи та спів. А згодом й почав влаштовувати в затишній домашній обстановці для своїх близьких міні-вечори творчості з виставами та конкурсами. «Пам’ятаю, — каже Микола Васильович, — як перед закінченням восьмого класу класний керівник запитав про подальші плани в навчанні, який фах оберу. На що я впевнено відповів, що піду навчатися на працівника культури». Спершу пробував свої сили в Хмельницькому музичному училищі, проте без відповідної підготовки його не взяли, далі хотів вступити до кам’янецького вишу, але ж мав тільки восьмирічну освіту. Тож за порадою брата вирушив до Вінницького музичного училища, де якраз був недобір, на відділ хорового диригування, проте й туди не зміг вступити, бо, як виявилося, всі вступні іспити вже закінчилися. Однак простий сільський хлопець, який пообіцяв собі — не зрадити мрії, все одно шукав ниточку, за яку можна було зачепитися. І вирушив у місто Тульчин (теж на Вінниччині) в училище культури, куди його і зарахували. А там вже він розкрив свої таланти майже одразу, буквально через два місяці юного Миколу включили до концертної бригади, він виступав на всіх культурних заходах училища, брав активну участь у художній самодіяльності. Далі — навчання у Вінницькому музичному училищі, його наставником був талановитий диригент, народний артист України Віталій Гадзінський. Не закінчивши навчання в училищі, Микола Черкаський був призваний на службу до лав армії в місто Ковель, здобув чимало нагород і призових місць під час пісенних армійських конкурсів по Україні, був учасником ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу. Після закінчення служби одружився і продовжив навчання в Одеському музичному училищі на заочній формі. Пізніше — робота в рідній Деражні, після чого Миколу Васильовича запросили на роботу до Хмельницької обласної філармонії в ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля». Однак за сімейними обставинами був змушений через два роки повернутися до Деражні, де спочатку працював у Будинку культури, потім завідуючим художньою майстернею, де, до речі, розкрився його талант до малювання. Варто зазначити, що автором зображення герба Деражні є саме Микола Черкаський. Потім працював заступником директора обласного художнього комбінату в обласному центрі.
А далі 90-ті, Україна стала незалежною, і настав непростий час, довелося повернутися знову до Деражні, де працював у сфері культури. А після цього очолив Хмельницьку обласну філармонію, потім Миколу Васильовича запросили очолити обласний відділ культури.
Важким був період приходу до влади регіоналів, адже Микола Васильович тоді залишився без роботи. Через певний час він очолив Деражнянський центр професійної освіти, де пропрацював одинадцять років. А потім міський голова Андрій Ковпак запросив його очолити відділ культури і туризму Деражнянської міської ради. Зараз у громаді працює 31 заклад культури клубного типу, є кілька десятків аматорських колективів, 16 з яких носять звання зразкових і народних, 20 бібліотек, школа мистецтв, 11 музеїв, кінотеатр, де транслюються фільми та мультфільми у форматі 3-D. До речі, в школі мистецтв навчається понад 400 дітей — це один із найвищих показників у області. Як наголошує Микола Черкаський, такий результат для Деражнянської громади — це насамперед турбота її очільника Андрія Ковпака, який завжди підтримує хороші ініціативи, з розумінням вислухає і намагається дбати про розвиток культури краю. І результат направду захоплює, бо тут він більш ніж очевидний — діти і дорослі мають де розвиватися та відпочивати, все працює, відремонтовані приміщення й оснащені необхідним обладнанням.
Ясна річ, щоб мати результат, треба працювати, каже Микола Черкаський — заслужений працівник культури України, нагороджений медалями, орденами, грамотами та відзнаками за свою подвижницьку працю. «Адже нічого не дається легко, так вже доля розпорядилася», — ділиться він.
Однак безперечною залишається істина, що Бог завжди підтримає благі діла, якщо людина робить їх з любов’ю до інших і до справи, якій присвятила життя».
На фото: Микола Черкаський біля великої експозиції в Деражнянському історичному музеї, присвяченої Блаженнішому Володимиру (Сабодану).
Gismeteo 
