Їм би ростити дітей, турбуватися про батьків, втілювати свої заповітні мрії. Та вони віддали найдорожче — життя, щоб наступні покоління зростали в мирній країні, щоб кожен почувався захищеним на рідній землі.
Недаремно їх називають Воїнами Світла, Воїнами Добра, бо ж серце в цих хлопців особливе. І доброти, і відваги, і відданості, і любові у ньому було через край. Так відгукується про своїх односельців староста села Клинове на Городоччині Ірина Янкова, згадуючи про відважних бійців, яких забрала страшна війна.
Пишаємося своїм захисником
Із початку проведення антитерористичної операції на сході України в 2014 році Юрій був мобілізований до Збройних сил України. На сході він прослужив рік і три місяці та повернувся додому. Проте уродженець Клинового, відважний воїн, ще тричі укладав контракт, аби продовжувати службу в зоні АТО. Він говорив, що боротися з ворогом повинні досвідчені, які можуть протистояти його хитрості та жорстокості.
15 лютого 2021 року Юрій втретє повернувся на схід, а 24 лютого 2022 — його, як і всіх побратимів, застала звістка про початок повномасштабної війни.
Юрій Мурава народився 15 жовтня 1971 року. Після закінчення Клинівської загальноосвітньої школи здобув професію водія в Кутковецькому СПТУ–31. Пройшов строкову службу в армії і працював у місцевому колгоспі.
Виховувався Юрій у простій селянській сім’ї. Мама працювала на залізниці, і більшість свого часу в дитячому та підлітковому віці Юрій проводив з дідусем
Порфирієм, ветеринаром, і бабусею Ксенією. І згодом, вже дорослим, Юрій Анатолійович не раз говорив про те, що багато чим завдячує своєму дідусеві, бо він для нього став першим порадником і вірним другом.
Юрій був дуже турботливим сином. Коли його мама захворіла і їй потрібно було їздити до Хмельницької лікарні на гемодіаліз, він завжди намагався супроводжувати, або бодай провести до автобуса. Було, що на руках ніс маму засніженими вулицями до центру села, щоб не запізнитися на автобус о шостій ранку.
У першому шлюбі Юрій виховував сина Дем’яна. Та спільне життя з дружиною не склалося. Одружився вдруге, і Світлана подарувала йому сина Івана. Для обох синів він був найкращим батьком.
Нині синам, дружині, братові, родині так не вистачає його слів підтримки, його усмішки, доброти, яку завжди відчували поряд із ним.
Юрій Мурава загинув 26 грудня 2022 року.
— Такий добрий, позитивний, Юрій був людиною слова, і це цінували всі, хто його знав, — каже Ірина Янкова. — Хороший батько, сусід, щирий, привітний односелець, яким по праву пишаємося.
Перервані мрії
І як в одній людині поєднується стільки талантів? — говорили земляки про Олега Міщинського. Здається, його творчість вихлюпувалася, як чиста джерельна вода. Маючи гарний музикальний слух, самостійно навчився грати на синтезаторі. Умів вразити і своїми віршами, і гуморесками. Взагалі Алік, як його називала більшість знайомих у Клиновому, завжди був душею будь-якої компанії, знаходив спільну мову навіть із малознайомими людьми. І те, що не вживав спиртного, не палив цигарок, аж ніяк не заважало приязному спілкуванню. А ще він дуже гарно малював і створював різні композиції та фігурки з пластиліну.
Багато хто казав, що йому варто навчатися професійно, розвивати свій талант. Олег Міщинський закінчив Кутковецьке професійне училище, їздив на заробітки, та був справжньою підтримкою для своєї мами.
Коли ж розпочалася війна, хлопець всіляко намагався допомагати армії — віддавав частину зароблених коштів для закупівлі обмундирування, приносив продукти харчування, які відправляло село на фронт.
У серпні минулого року Олег Міщинський був мобілізований до лав Збройних сил. А 13 лютого 2023-го загинув у боях з ворогом неподалік Бахмута, в селі Парасковіївка Донецької області. Олегу було 38 років.
Нестерпно боляче матері, рідним і всім, хто знав життєрадісного талановитого хлопця, який, безперечно, міг дивувати своєю творчістю, заряджати своїм оптимізмом і вірою в справжню дружбу, справжніх чоловіків.
— Біль важкої втрати не вщухає, — каже староста села. — Світла пам’ять нашому землякові, нашому Герою, який віддав життя за Україну.
На фронт пішов добровольцем
Він евакуював поранених і загиблих. Наражав себе на небезпеку, рятуючи інших та виносячи тіла загиблих із поля бою.
Ярослав Скочеляс був єдиним сином у батьків. Гарний, розумний — завжди викликав слова захоплення. А ще Ярослав захоплювався народними танцями, був учасником зразкового танцювального колективу «Барвінок» при Клинівському будинку культури. У дитинстві хлопець переніс важку недугу і міг, посилаючись на висновки лікарів, не йти до війська. Проте випускник історичного факультету Кам’янець–Подільського педагогічного університету, патріот, добропорядна людина, батько двох синів, не міг чекати, поки інші хлопці воюватимуть. Бо й сам бажав бути учасником цих подій, гнати ворога з рідної землі.
Ярослав записався у військовий стрій добровольцем. Починав службу в роті охорони ІІ відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У травні був переведений до 128 бригади, хоч мав усі підстави для звільнення — після контузії в нього було пошкоджене штучне око, проте залишатися вдома не захотів. Сказав, що служитиме до кінця війни.
Його війна закінчилася 11 лютого 2023 року під Бахмутом. Смертельний артилерійський снаряд забрав життя санітара-радіотелефоніста стрілецького батальйону.
— Раніше усім селом ми збирали кошти на закупівлю автомобіля, яким би транспортували поранених. Це було прохання Ярослава. Чи не кожна сім’я жертвувала кошти, — розповідає Ірина Янкова. — Машину придбали і після нового року відправили в частину Ярослава. Відважного бійця вже немає поряд із його побратимами. Але його турботу вони відчувають і тепер, коли рятують цим автомобілем поранених.
«Він усіх дітей захищав з дитинства, особливо дівчаток. Ми пам’ятатимемо його — молодим, гарним, добрим і мужнім. Дякуємо батькам, які виховали такого сина», — каже вчителька Юлія Попіль.
Ім’я Ярослава Скочеляса, який загинув у 32 роки, відтепер назавжди вкарбоване в історію села Клинове.
На кладовищі села Клинове, на могилах Героїв, тріпочуть жовто-сині полотнища, які завжди нагадуватимуть, якою ціною здобували ми нашу Перемогу, якою мужністю були наділені хлопці, які віддали за неї життя.
Gismeteo 
