Сьогоднішня наша розповідь про волонтерку Ок­сану Мартинюк, яка очолює Добровільне об’єднання громадян «Жінки на підтримку армії. Шепетівка». А нагода випала дуже важлива: днями Оксана отримала почесний нагрудний знак «За сприяння війсь­ку» від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
Ще у 2014 році Оксана розпочала волонтерську справу. При Молодіжній раді міста здійснювала проєкт підтримки наших захисників на сході України. А день 24 лютого 2022 року для родини Мартинюків став відліком зовсім іншого часу. Ще удосвіта провела чоловіка Вадима на потяг до Києва, куди він поїхав у відряд­ження. А зранку дзвінок коханого прогримів, як грім серед ясного неба: «Сонечко, почалася війна!».

— У перший день я була повністю розгублена. Це такий стан, коли неможливо осягнути масштаби біди, — згадує Оксана той час.
Мама була у лікарні, чоловік намагався повернутися у рідне місто, щоб долучитися до війська. Сама Оксана, маючи звання кандидата у майстри спорту з кульової стрільби, також думала про службу у лавах ЗСУ.
А у Шепетівці, як і в столиці, уже вишиковувалися довжелезні черги добровольців до військкомату. Наступного дня, 25 лютого, черга не зменшилася. Ніхто і не збирався розходитися, місцеві і не місцеві чоловіки стояли, як мовиться, стіною. Зрозуміло, що більшість і не думали про їжу, про те, що на вулиці мінусова температура.
Тому думка нагодувати чоловіків біля військкомату стала першим кроком до благородної справи. Волонтерка пригадує, що першою проблемою було знайти хліб. Допомогла депутат міської ради Інна Сікора, яка також придбала ковбасу і масло. Оксана і Анна Гордійчук мастили канапки, а чаєм і кавою допоміг Артур Сафарян. Адже не було термосів і можливості нагріти електрочайник. Масло погано розмащувалося на холоді, але завзяті дівчата не звертали на це уваги.
Добра справа відразу розлетілася соціальними мережами і люди стали нести печиво, випічку, цукерки. До волонтерів приходили люди, знайомі і незнайомі, пропонували свою допомогу. У міському будинку культури самоорганізувався волонтерський хаб. Вчителі, медики, підприємці, молоді мами, колеги Оксани з Центру зайнятості. Усі хотіли бути корисними. Тоді розділилися за напрямками: одні робили чай і каву, інші — мастили канапки, треті — плели маскувальні сітки, четверті — пакували речі і продукти.
Виникла потреба доставити продукти нашим захисникам на блокпости, на київський та житомирський напрямки. Хлопці телефонували і розповідали про свої потреби. До команди волонтерів приєдналася Наталія Балюк разом з чоловіком. У них великий автомобіль, такий необхідний для доставки допомоги. Доєднався й колега Оксани — Вадим Знайдюк. Саме на їхньому автомобілі возили допомогу нашим захисникам на різні напрямки.
«Армія SOS» та волонтери БФ «Два крила» із Хмельницього, зок­рема Валерій Нестеренко, стали координувати свою роботу разом із шепетівчанами. Валерій сам знайшов Оксану через друзів і відтоді почалася тісна співпраця, заснована на довірі й взаємопідтримці. Уже разом відправляли автомобілі у Дніпро, Краматорськ, Харків, на Схід, на передову. Дмит­ро Зінченко, власник автозаправної станції «Комфорт Оіл», допомагав пальним.
Діяльність Оксани та її друзів поступово переходила на інший рівень — військова амуніція, тепловізори, тепловізійні приціли, генератори, запчастини до авто і самі автомобілі.
— Дехто не розуміє, наскільки важливо розбиратися у військовій амуніції, у класах захисту тощо. Люди бачать нашу роботу і тому так багато охочих допомогти. Одні готують смаколики, інші роблять обереги, як педагоги Корчицького ліцею на чолі з Зоєю Любицькою, хтось донатить на картку.
А хлопці з передової висловлювали вдячність за важливу і відчутну підтримку. Торік Оксана отримала Почесну грамоту від обласної ради за волонтерську діяльність, Подяку від міського голови Віталія Бузиля, Подяку від командування і особового складу 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Від Всеукраїнського об’єднання «Країна» їй вручили медаль «За гідність і патріотизм». А остання нагорода говорить сама за себе — нагрудний знак «За сприяння війську» від Валерія Залужного.
Волонтерство — це справа не одного дня. Треба постійно, цілодобово бути на зв’язку, як мовиться, у темі. Ця справа поглинає людину цілком, без шансів на вихідні і свята. Та й свята нині набули інших відтінків.
Ми навчилися радіти і дякувати Господу за зовсім буденні речі — за Сонце, за ранок, за життя. І не припиняємо дякувати нашим захисникам, ЗСУ, ТРО, ДСНС, поліції, енергетикам — усім, хто боронить Україну від ворожої орди. І у цій когорті неабияку роль відіграють волонтери. Доземний вам уклін! Разом ми — сила!