Курси валют

Його справедливо називають азербайджанцем з українським серцем. До останнього воно билося з любов’ю до людей і до України.

Навряд чи коли Тарієлу Мурадову доводилося чути про Базалію на Теофіпольщині. Проте знайомство з Галиною під час строкової служби в армії на Луганщині визначило все його подальше життя, привело у ці, раніш незнані, місця. Галина навчалася в Лисичанську, здобуваючи професію кухаря, там і зустріла життєрадісного хлопця з незвичним ім’ям Тарієл, закохалася і відчула, що це — її доля.

Молоде подружжя з’явилося перед очима Галиної мами з невеличкою валізою, гітарою через плече і найціннішим подарунком — двомісячною Маринкою.
— Мурадов Тарієл Фазил Огли – відрекомендувався він, посміхаючись, — це якщо повне ім’я, додав зять під час знайомства.
— По-нашому, мабуть, Толік. Так тебе і називатимемо, — постановила нова рідня.
Цікаво було спостерігати, як звикав азербайджанець до життя в українському селі, до наших звичаїв, традицій, як намагався вивчати українську і як господарював. Сім’я Мурадових, спинаючись на ноги, добивалася всього своїм трудом. Купили стареньку хатину, а згодом почали будувати свою. Любили спілкування, гостей, тож не дивно, що їхня дружелюбність, щирість були відомі чи не всій Базалії.
У селищі за Тарієлом Мурадовим закріпилося прізвисько Карабах. Він не ображався, казав, що такий — єдиний, ні з ким його не сплутають. Якось до Тарієла приїхав рідний брат і з властивим кавказцям напором переконував, щоб залишив усе й повертався додому. Розмова була на підвищених тонах, але Карабах не погодився. Можливо, після того в нього й з’явилася мета довести рідні в Азербайджані, новій сім’ї в Україні, що може бути самодостатнім, може багато чого досягти.
Коли працював у сільгосптехніці на КамАЗі, Тарієлу випало відрядження до Карпат.
— Уявляєте, — розповідав після поїздки, — зустрів мольфарку. Сказала, що буду щасливим, багатим. Але й багато крові побачу…
Дивно було те чути Карабахові. Бо ж крові боявся з дитинства, хоч і був сільським жителем, а курки за своє життя не зарізав. «Підіграла» мольфарка, думав тоді, бо хіба на коровах, бичках, свинях, які утримували в домашньому господарстві, розбагатієш?
Та пророцтво згадалося пізніше, коли Тарієлу Мурадову вдалося започаткувати власний бізнес, відкрити в селищі кілька магазинів, кафе. Коли він, приватний підприємець, вже вкладав кошти не лише в добробут власної сім’ї, а й в розвиток рідного села, допомагав дитячим закладам, будинку для престарілих, вкладав особисті кошти в будівництво церкви... Недаремно місцеві жителі обрали його депутатом Теофіпольської районної ради, аби міг ще ширше відстоювати їхні інтереси. Згадалося й передбачення про те, що занадто багато крові доведеться побачити миролюбному Тарієлу.

У 2014 Тарієл Мурадов, на псевдо Карабах, пішов добровольцем в АТО. Був контужений, внаслідок чого різко втрачав зір. Коли повернувся додому, свого героя Теофіпольщина відзначила присвоєнням звання «Почесний громадянин Теофіпольщини». А він ще наполегливіше брався за роботу і ще більше турботи виявляв до рідних. Дружина Галина, донька Марина, син Олександр і, звісно, онуки Даринка, Женя, Ромчик, наймолодший Сашко — це весь його світ, який обожнював і який хотів захистити.
Тож з початком повномасштабної війни Тарієл Мурадов одразу записався до тероборони. А згодом, коли Олександр став до лав Збройних сил України, просив, щоб йому дали можливість служити разом із сином. Лікарі заперечували, мовляв, після контузії не варто. Та він знаходив десятки аргументів, що зможе бути корисним у бойових точках.
Служили в одному батальйоні, в одній розвідроті. Щоправда, позивний Карабах, тепер перейшов до Олександра, а 58-річного Тарієла бійці кликали батьком. Він і справді був їм за батька, стараючись приготувати щось смачненьке, зокрема, й плов, який виходив у нього просто неперевершеним…

Невимовно важкими, кровопролитними стали в житті азербайджанця та його українських побратимів бої за Херсон, Бахмут, Соледар. Того грудневого вечора разом з двома бійцями Батько-Карабах пішов в останню в своєму житті розвідку. За його спиною залишився син, у якого стільки ж, як і в батька, мужності та доброти. Залишилися друзі, якими дорожив, яких цінував. Залишилася дружина, донька, онуки. Базалія. Україна. Все, що так любило його велике небайдуже серце.
Із 25 грудня минулого року Тарієл Мурадов перестав виходити на зв’язок. А на початку лютого волонтери впізнали його після обміну тілами загиблих в одному з київських моргів. Мурадова, й справді, знало чимало волонтерів із різних областей, адже й сам він був активним учасником волонтерського руху.
«Скромний, невибагливий, справедливий, надійний», — так характеризують Тарієла-Карабаха всі, хто добре знав Людину, Воїна, який народився в Азербайджані, і який так любив Україну, що віддав за неї життя.