Не знаю, чи буде якась реакція на мій лист, але, принаймні, я викажу свій біль. Упевнена, що проблема, про яку йдеться, ятрить серце і душу багатьом людям, які відправляють своїх синів, чоловіків на фронт. Хлопці наші стоять стіною, віддають життя у боротьбі з клятими окупантами, а нас, батьків, мучить думка, чи забезпечили ми їх найнеобхіднішим?
Бо ж, як не дивно, але, відправляючи рідних на війну, сама сім’я має потурбуватися про те, щоб спорядити солдата. З нашого села вже сорок чоловіків пішли до війська. І щоразу люди жертвували, хто скільки міг, щоб зібрати їх на війну.
Та хіба це нормально?! Ми бачимо, скільки допомоги надають з-за кордону, скільки коштів виділяють благодійні організації, фонди, і все одно бронежилети, взуття, форма і такі необхідні для бійців тепловізори, дрони чомусь мають купувати родичі, односельці, волонтери. Це не вкладається у здоровий глузд, бо ж поряд із цим нам озвучують мільйонні суми допомоги. Де все дівається?!
Ви, мабуть, не раз чули про те, що є ділки, котрі гуманітарку, яка надходить із-за кордону, продають. Те, що мали би отримати безкоштовно, – купуємо, можливо, за останні копійки.
Мій син пішов до війська добровольцем. Залишив навчання у виші і вирішив воювати з рашистами. Зараз він проходить військове на- вчання перед поїздкою на фронт. Каже, тренування досить серйозні, часто доводиться спати лише по дві години. Але кожен розуміє, що без такої підготовки в бойових умовах доведеться значно важче.
Скажу правду, практично все довелося купувати нам самим. Але вже через три дні тренувань у Дениса форма «розлізлася». Його бронежилет, сказав командир, не підійде для бойових умов, треба «серйозніший». А хіба ж ми знали? І за цей віддали чималі гроші. Звернулися до керівника нашої громади: може, якимось коштами посприяєте? Бо ж син каже, що вкрай потрібен тепловізор, якийсь спеціальний годинник, навушники на шолом і ще цілий список речей, без яких бійцям ніяк не обійтися. А мені знаєте що сказали у відповідь? Треба, щоб сесія вирішила, скільки і кому виділити коштів. І коли нещодавно почула чергове повідомлення, як перепродують гуманітарну допомогу, як створюють штучний дефіцит військового спорядження, як (це взагалі шокує) підсовують за великі гроші непотріб, по суті, дрантя, хочу кричати на весь світ. Що ж це за паскуди, які, ховаючись за спинами відважних хлопців, наживаються?!
В одній родині з нашого села одразу четверо хлопців пішли воювати. Так само один із них днями звернувся до рідних, може б, допомогли придбати для їхньої частини тепловізор. А він коштує 90 тисяч гривень. Його трьом братам також потрібні тепловізори. Один із них просить ще новий шолом, бо той, з яким пішов воювати, упав і розколовся. Мій син вчора зателефонував, сказав, берці розповзлися, треба нові, міцні, поки мусить обходитися цивільним взуттям, яке придбав собі сам. До речі, коли запитувала голови громади, чи можуть чимось посприяти, то почула, що хлопцям платять гроші, то можуть собі купити необхідне. А чому б вам не віддавати всю зарплату, до копійки, на ЗСУ? – хотіла сказати у відповідь. Знаєте, що придбав мій син за першу зарплату? Турнікети, бо це теж дуже потрібна річ. Скільки хлопців просто стікали кров’ю через те, що немає медичних засобів, джгутів, турнікетів і т.д.
Поспілкуйтеся з волонтерами, які возять на фронт допомогу, і вони розкажуть вам про жахливі речі про забезпечення бійців. Відповідальні ж просто заплющують на це очі або свідомо грають в ігри «купи-продай».
Ось хоча б приблизно підбийте суму, яку треба спрямувати для військовослужбовця, щоб забезпечити його якісним спорядженням, речами першої необхідності. Та це ж треба бути мільйонером, щоб все закупити. Натомість є багатії, здирники, безчесні людиська, які наживаються на чужій біді. Якщо далі так триватиме, лють до ворога перекинеться й на доморощених хапуг, здирників, шахраїв. А щоб цього уникнути, треба, аби ділилися статками ті, в кого вони сягають космічних висот. Треба, щоб контролюючі органи, яких розплодилося у нас чимало, не замилювали очі народу, а справді рішуче діяли, притягали винних до відповідальності. І, головне, посилаючи хлопців у бій, забезпечити для них надійний захист – бронежилети, тепловізори, шоломи, взуття, одяг… Не для галочки у звітах, а щоб і бійці, і їхні рідні були впевнені, що про них потурбувалися, що їх по-справжньому цінують.
Післямова: запрошуємо вас, шановні читачі, до обговорення цієї злободенної теми. Діліться своїми історіями та думками. Вони – важливі.