Такої долі своїй кровинці не побажає ніхто. Не привидиться таке й у страшному сні. Хочемо понад усе бачити своїх дітей здоровими, успішними, щасливими. Готові собою затулити їх від біди чи небезпеки. Та буває по-іншому…
Коли дві старшокласниці однієї з хмельницьких шкіл стали на слизький шлях, схоже, їхні батьки не надто переймалися тим, що коїться із дівчатками. Навіть тоді, коли Хмельницький міськрайонний суд уже розглядав кримінальні провадження щодо їхніх доньок. На момент скоєння першого спільного злочину одна була дев’ятикласницею, інша – одинадцятикласницею. Отоді б подругам схаменутися, втриматися, щоб не ступити в трясовину!
Але через півроку на рахунку молодшої з дівчаток уже було п’ять, а старшої – шість кримінальних злочинів. Нещодавно апеляційний суд Хмельницької області виголосив остаточний вирок засудженим підліткам. Їхні справжні імена з етичних міркувань не називаємо. Проте всі факти цієї історії викладаємо без змін.

Нічна пригода
Все почалося з мобільного телефону. Не якогось там суперкрутого, яким хизуються діти «крутеликів», а простої «Нокії», яка рік тому коштувала тисячу гривень. Розважити себе того пізнього вересневого вечора 2014 року дівчатам хотілося не по-дитячому. Вони ж бо не з тих занудних очколупів, які тільки те й роблять, що гризуть граніт науки! Якщо їхні батьки вже давно махнули руками на  навчання, то і їм до нього байдуже. Дарма, що і дев’ятий, і одинадцятий – випускні класи. Тож, змовившись, пішли невеликою компанією «погудіти» до малознайомого молодика. Близько півночі, коли той і гадки не мав, хто і як в його оселі хазяйнує, таємно викрали з кишені куртки, яка висіла в шафі, той злощасний телефон. А із серванта, що поряд, прибрали до рук зарядний пристрій до нього.
Недосвідчені грабіжниці й не підозрювали, що місцезнаходження телефону міліція через серійний номер, зазначений у техпаспорті, знайде, а до його вартості приплюсують ще й двісті гривень за карту памяті, гроші на рахунку і вартість гарнітури. Якою б малою не була завдана потерпілому матеріальна шкода і якими б курячими не були дівочі мізки, які вигадали таку розвагу, а кримінальне провадження правоохоронці таки розпочали.
Азарт
Тільки зблиснуло весняне сонечко, як дівчат потягло на нові «подвиги». П’ятого березня 2015 року близько дев’ятої години Тамара, учениця 11 класу, не пішла до школи. У магазині «Кошик» на Молодіжній, що розташований на чималій віддалі від її школи, вона вкрала пляшку коньяку «Старий Кахеті» вартістю 252 гривні. Та на виході її спіймали працівники крамниці, бо чинила дівчина так уже не вперше.
Наступного дня Тамара полювала за дорогим спиртним уже на пару з дев’ятикласницею Лізою в супермаркеті «Вопак», що на Тернопільській. Дівчатам вдалося пронести дві пляшки «Старого Кахеті» під одягом, завдавши магазину матеріальної шкоди на 447 гривень.
Сьомого березня, надихнувшись таким успіхом, за вже традиційною здобиччю, коньяком цієї ж марки, самостійно вирушила Ліза. Вона поцупила його в супермаркеті «Кошик» на Інститутській. А в день жіночого свята змовниці вже вирішили діяти по-крупному. Вони проникли в закритий відділ одягу ТЦ «Атріум» на вулиці Проскурівського підпілля та викрали ноутбук вартістю чотири тисячі гривень, сукню із шкірозамінника за 850, сукню спортивного крою за 650 та дві пари джинсів вартістю по 850 гривень. Розбурхану від дурної удачі і кайфу, 15 березня Тамару знову потягло на улюблений коньяк і вона його з легкістю вкрала в магазині «Вопак» на проспекті Миру. А вже наступного дня спритниці прихопили дві пляшки коньяку та пляшку лікеру «Бейліз». Однак цього разу попалися.
Стратити  не можна помилувати
У відомій фразі зумисне не ставимо кому. Вона, на думку Тамариного адвоката, повинна в цьому випадку стояти перед словом «помилувати». Вирок Хмельницького міськрайонного суду — три роки позбавлення волі, захисник, який подав скаргу в апеляційний суд Хмельницької області, вважає занадто суворим. Адже є важливі пом’якшуючі обставини – складна, травмуюча психіку сімейна ситуація.
Томине дитинство закінчилося дуже рано: в тринадцять років вона народила сина. Та чи стала мамою? Післяпологова депресія була настільки сильною, що дівчинка зненавиділа весь світ. Відчути свою дитину як дар Божий вона ще не могла – ні морально, ні фізіологічно. Тим більше, що виживаючи в складному, холодному до неї світі, виховувала в собі жорстокість, підступність. Аби приховати слабкості, краще було брехати. Цього Тома навчилася бездоганно. А ще затямила, що ліпше важкого в голову не брати, а жити так, як простіше, як хочеться. Їй здавалося, батьки завжди поринали лише у власні турботи, до неї ж були зазвичай черствими та байдужими.
Жила дівчинка з матір’ю та вітчимом. В одній квартирі, але, по-суті, не однією сім’єю. Тож після народження сина Тамара вирішила піти з дому й пожити з батьком дитини. Однак сімейне життя в такої вимушеної пари не склалося. Томині матір та вітчим малюку, до якого її душа так і не прикипіла, не надто раділи. Родина елементарно ледве знаходила кошти на непередбачувані витрати. Тож Тома, попри те, що навчалася в школі, навіть підпрацьовувала офіціантом.
З рідним батьком стосунки дівчини не складалися. Він щоразу вчив її, як у світі жити, докоряючи на кожному кроці за легковажність та відсутність бажання виховувати сина. Однак при цьому, за словами Томи, коштами не допомагав. Коли ж батько взагалі забрав онука на виховання до себе, а доньці заборонив із малюком спілкуватися, психологічний вузол так перетис їй горло, що пустилася берега.
Доводи захисника з посиланням на щире каяття обвинуваченої колегію суддів апеляційного суду не переконали. Не на користь дівчини зіграли досить промовисті факти. Вона не крала з магазинів, скажімо продукти першої необхідності, а спиртне. Із характеристик підсудної випливало, що головними рисами її характеру були байдужість, безвідповідальність, схильність до брехні та хитрість. Виходило, що батько Тамари не даремно обмежував її спілкування із дитиною. До того ж одне за одним правопорушення подруги вчиняли в змові, ще не відбувши покарання за перший злочин, під час кримінального провадження. Тож на шлях виправлення не стали.
Апеляційні скарги на вирок щодо Лізи сторонами не подавалися. Зважаючи на занадто юний вік, слабкохарактерність, очевидний факт потрапляння дівчинки під негативний вплив, та згідно з українським законодавством, судді були до неї більш поблажливими.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду в апеляційному суді залишили фактично без змін. Уже тепер повнолітня Тамара мусить відсидіти за ґратами три роки і шість місяців. Адже таке покарання, на думку колегії суддів, носить для неї важливий виховний характер.
Ліза, якій за однією із статей Кримінального кодексу України призначено таке ж покарання, іншою статею звільняється від ґрат з випробувальним дворічним строком.
Роздумуючи над історією дівчаток, розуміла – вина за те що сталося лягає не тільки на них самих, а й на їхніх батьків. Прикро за те, що найближчі Тамарі та Лізі люди були такими байдужими та відстороненими від доньок. У той час, коли ті вешталися без догляду ночами, пропускали заняття в школі, розпивали спиртне, оберталися в сумнівному товаристві.
Яке ж майбутнє, яка доля чекає наших «героїнь»? Зрозуміло – тепер жодного кроку не повинно бути помилкового. Згадалося, що говорять, як научають священики: всі ми приходимо в цей світ чистими, безгрішними, мов янголи і тільки самі можемо обирати, яким буде кожен наступний крок – до пекла а чи до раю. Надія на те що Тамара і Ліза підуть правильною дорогою, стануть порядними людьми й хорошими матерями, є.