Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 1018

Зазвичай історія воєн пам’ятає лише полководців, а творили її звичайні рядові солдати сержанти, офіцери, які гинули на фронті щодня, і не лише у визначних битвах, про які пишуть у підручниках з історії. Під час бойових дій загиблих та тих, хто помер від ран, часто не встигали гідно поховати. 71 рік минув з часу вигнання нацистських окупантів з України та 70 років з часу завершення Другої світової війни, але й дотепер на українській землі залишаються  безіменні  могили, в яких лежать чиїсь батьки, брати, діди, прадіди.
Про місця цих поховань тепер  пам’ятають лише місцеві мешканці, але з плином часу разом із ними відходить і пам’ять про героїчні події того часу. Для родини Бозбаєвих із Казахстану пошук могили їх загиблого в роки Другої світової війни родича Абдикалі став святою сімейною справою.

З 1944 року родина не мала жодної звістки про нього. Тривалий час родичі шукали  матеріали в різних архівах, але безрезультатно. Лише навесні цього року  племінниця безвісти пропалого Гульнара Бозбаєва на одному із сайтів знайшла інформацію про свого дядька. Це кілька скупих рядків  у документах архіву Міністерства оборони Росії. Старший сержант Абдикалі Бозбаєв, 1924 року народження, помер від ран
5 березня 1944 року та був похований на кладовищі села Більчин Мислятинської сільської ради Ізяславського району.  
30 жовтня 2015 року молодша сестра загиблого воїна 73-річна Аманкуль Бозбаєва та її донька Гульнара прилетіли до України з Казахстану, де проживають в місті Алмати. Вони відвідали Братську могилу в парку Слави міста Ізяслава, де на меморіальних плитах зазначено, що тут похований старший сержант А. Бозбаєв, та поклали  квіти. На запрошення родини Бозбаєвих відгукнувся голова Хмельницької громади Духовного управління мусульман України, представник Духовного  управління мусульман України в західних областях шейх Мухаммедов Абдуль Карім. Він прочитав  сури з Корану і помолився за загиблих в роки війни одновірців. У цей же день родина відвідала й село Більчин, де також поклали квіти на могилу Невідомого солдата на сільському кладовищі та помолилися за загиблого. Спілкуючись із гостями, літні жителі села розповіли, що пам’ятають той похорон: померлий мав азіатські риси обличчя. Під час зустрічі  з родиною Бозбаєвих Мислятинський сільський голова Іван Довбиш наголосив, що місце поховання воїна на сільському кладовищі під постійним доглядом, і, можливо, саме тут похований Абдикалі Бозбаєв. Іван Анатолійович запевнив, що докладе усіх зусиль для проведення пошукових робіт щодо поховання як серед старожилів, так і в архівних установах України.
Після відвідування кладовища, в приміщенні Більчинського НВК «ЗОШ І-ІІ ст. — дитячий садок» Аманкуль і Гульнара Бозбаєви та шейх Мухаммедов Абуль Карім поспілкувалися із педагогами, жителями села.  У подарунок гостям вокальна група ветеранів праці Більчинського сільського клубу у складі Анастасії Мочульської, Олени Іванової, Ольги Довбиш, Віри Янкової  виконала кілька пісень. На згадку про візит директор школи Тамара Кичата подарувала вишитий рушник.
У приміщенні Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею відбулася зустріч Аманкуль і Гульнари Бозбаєвих із  головою районної державної адміністрації Борисом Яцковим, заступником голови районної державної адміністрації Володимиром Левченком, керуючим справами Ізяславської районної ради Лесею Божко, секретарем Ізяславської міської ради Валентиною Корнійчук. Керівники району та міста вручили родині Бозбаєвих пам’ятні подарунки. У свою чергу гості  подякували  жителям району за догляд за місцями поховання  воїнів різних національностей. На пам’ять про зустріч Гульнара Бозбаєва подарувала директору Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею Людмилі Левицькій ювілейну срібну монету номіналом 500 тенге Національного банку Казахстану «70 лет Великой Победы».
На фронтах Другої світової війни безвісти зникло чимало   бійців Червоної Армії. З того часу минуло більше семи десятиліть, але багатьом дітям, онукам і правнукам зниклих в роки війни солдатів сьогодні важливо дізнатися про справжню долю своїх предків, відшукати їхні могили, щоб віддати данину пам’яті.