В історії України закарбовані, а, отже, й залишаються у пам’яті народній 1941-1945 роки, як роки поневолення нашої держави німецько-фашистськими загарбниками.
Тож мільйони українців, у тому числі й земляків наших, віддали життя, аби звільнити рідну землю, наші міста і села від ворожої навали.
Щоб зберегти пам’ять про синів рідного краю, у селах Деражнянщини встановлено 35 пам’ятників та обелісків, на яких викарбувані прізвища 4 186 полеглих на фронтах земляків.
А в Деражні, Вовковинцях, Старій Гуті, Новосілці, Маниківцях, Радівцях споруджені великі меморіали.
Тож досить слушно краєзнавець Микола Васильківський писав: «У деражнянців ніколи не згасне пам’ять про своїх земляків, які стали жертвами фашизму» («Книга скорботи України» Хм. 2003 р.)
Так мало б бути. Але… На жаль, не скрізь тепер дбайливо доглядають за братськими могилами, пам’ятниками.
Місцева влада виправдовує свою байдужість законом про декомунізацію. А мешканці поселень з тим миряться. Владі, мовляв, видніше. Та хіба це правильно? Хіба так має бути?
Чи не тому не доглядають за пам’ятним знаком, встановленим на честь загиблих земляків у Радівцях, збиткуються над меморіалом у Деражні…
До речі, документи свідчать, що в Деражні пам’ятник встановлений у 1951 році на братській могилі, де покояться тіла опізнаних 31 бійця, які загинули у перші дні війни. Крім них, тут лежать тіла й неопізнаних. Тут же на мармурових плитах викарбувано кількасот прізвищ деражнянців, які загинули, захищаючи рідний край.
Тепер цей меморіал чомусь зробили «анонімним». Кажуть тому, що на центральній плиті був викарбуваний орден Вітчизняної війни. Але ж символіка на нагородах забороні не підлягає. Навіщо ж така самодіяльність?
— З цього приводу я не-
одноразово звертався до керівництва міської ради, каже голова ветеранів Деражнянської територіальної громади Микола Мацьков, — Але марно.
То хіба ж це не наруга над пам’яттю тих, хто ціною життя свого визволяв нас від фашистів? Якого ще закону треба, аби зрозуміти цю істину.
Gismeteo 
