20 серпня цього року Олександр Сендзюк міг би відзначити 31-ий день свого народження. І, звісно, зустрів би свій черговий рік із новими здобутками, потішив би рідних добрими змінами в житті. Бо ж завдяки своїй енергії, оптимізму, дружелюбності, відкритості він щоразу ставив перед собою певні цілі, йшов до них, докладаючи для цього зусилля, розум і свої нестримні світлі прагнення.
Проте цього дня рідні, друзі, однокласники прийшли на могилу Олександра віддати шану добрій людині, відважному воїну-земляку, який поклав молоде життя за Україну, за мирне завтра кожного з нас і який назавжди залишається в пам’яті всіх, хто любив, знав Олександра, тридцятилітнім.
Олександр Сендзюк народився і виріс у селі Великі Жеребки на Волочищині. Після закінчення школи здобув професію токаря у Волочиському професійному ліцеї. Певний час працював у аграрній компанії, де в нього залишається немало добрих і відданих друзів.
— Саша завжди був душею колективу. Там, де він, — хороший настрій, позитивна енергетика, чудова атмосфера, — кажуть його колишні колеги та друзі. — Він відчував людей і намагався підтримати словом, жартами, вселити надію, що будь-які прикрощі, негаразди минають, що треба налаштовувати свої думки на краще…
Сам же Олександр просто обожнював сина Матвія, який з’явився на світ у 2017 році. Усю свою любов, душевне тепло віддавав йому. Проте сімейне життя в нього не склалося. Змушений був переїхати з села і відкрити нову сторінку свого життя, у якій було стільки задумів, стільки добрих планів. Але їх зруйнувала війна.
У січні 2023 року Олександр Сендзюк був мобілізований до Збройних сил України. Пройшов навчання та військову підготовку у Великій Британії. А затим розпочав службу в десантно-штурмовому батальйоні 79-ї бригади ЗСУ на Донецькому напрямку, поблизу Мар’їнки. Тричі солдат-стрілець був поранений під час боїв, але повертався у стрій.
Неймовірно переживали за сина мама Ірина, батько Сергій, сестра Алла, племінниця. А він, із притаманним йому почуттям гумору, намагався відволікати рідних від тривожних думок. Все більше говорив про потреби їхнього підрозділу. І земляки зважили на прохання воїна. Жителі громади, працівники старостату, друзі Олександра збирали кошти, щоб купити тепловізор для захисників.
Бій 19 жовтня минулого року був особливо важким, як і четверте поранення, яке отримав Олександр. Вісім днів у госпіталі Дніпра його організм боровся за життя. На превеликий жаль, на цій тонкій межі не впорався, не вирвав воїна із лещат смерті. 27 жовтня 2023 року відважний боєць Олександр Сергійович Сендзюк поповнив ряди Небесного Війська. І хоч скільки б днів, місяців, років минало з того страшного дня біль втрати не відпускатиме, бо ж ніколи ні серце, ні розум не зможуть змиритися з втратою дорогої людини, ніколи не заповниться в душі чорна порожнеча, яка з’являється після цього.
Петиція про присудження Олександру Сендзюку звання «Герой України», під якою підписалися понад 20 тисяч земляків, ще перебуває на розгляді. А сім’ї захисника нещодавно вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким Олександр Сергійович Сендзюк нагороджений посмертно.
Він вирізнявся стійкістю, рішучістю, незламністю духу, був прикладом для всіх, хто знав його. Олександр Сендзюк залишив по собі добру й світлу пам’ять, як справжній Герой.
Gismeteo 
