На жаль, оцінюємо людину тоді, коли вона пішла за межу. Наш незабутній редактор Йосип Іванович Ядуха був мудрим, гуманним, талановитим публіцистом та керівником. Моє перше знайомство з цією Людиною відбувалося в стінах старого приміщення на центральній вулиці Хмельницького. У відділ пропаганди затвердили колишнього редактора районної віньковецької газети Йосипа Ядуху. Зайшов він до нашого кабінету усміхнений, із червонобокими яблуками в руках. Пояснив, що вони з Віньковеччини і мають назву «малина». Працювати під егідою досвідченого журналіста дуже відповідально, втім була можливість перейняти професійну майстерність і вміння спілкуватися з читачами...
Пригадую чергування в друкарні. Траплялося так, особливо, коли чекали з Києва на офіційні матеріали, чергування закінчувалося вночі. Здавалося б усі стомлені, але наша бригада, з ініціативи Ядухи, їдучи додому, ще й співала. Любив Йосип Іванович українські жартівливі...
А незабаром Йосип Ядуха став редактором «Подільських вістей».
Довелося мені зазнати гіркої вдовиної долі. Саме Йосип Іванович по-батьківськи посприяв не впасти на коліна з неповнолітніми донечками напівсиротами. Мала соціальний захист, а коли одержала в новобудові житло, була на сьомому небі від щастя. Таких новоселів у рідній газеті було чимало. На той час одержати безкоштовно квартиру було не реально, але факт. А як зріс тираж! 140 тисяч передплатників! Для видання обласного масштабу це було найвищою оцінкою довіри передплатників.
Пригадую наші щопонеділкові летучки. Це була своєрідна школа журналістської майстерності. Якщо й перепало за промахи, а вони траплялись у кожного, було так соромно перед нашим керівником!
Яким був наш незабутній Йосип Іванович у житті? Справедливим, мудрим, талановитим і не лише в журналістиці. Залишився вдівцем і зумів дати раду своїм синам. Хлопці сумлінно навчалися, здобули престижну освіту, навіть з науковим ступенем і стали шанованими людьми. До речі, старший Віктор запозичив хорошу рису від батька — вдумливий керівник фірми. Молодший Сергій успішний у фінансових справах. Синами гордився батько. А як він любив своїх внучат! Годинами міг розповідати про найдорожчих.
І колеги, і друзі, які з’явилися в нього біля шахової дошки, згадують шахматного аса. Йому не було рівних.
Пишу ці рядки і боляче усвідомлювати,що нашому незабутньому Йосипу Івановичу не судилося святкувати вісімдесятирічний ювілей. Таке життя: хто не народжувався, той не помиратиме. Важливо, що батько, дідусь, керівник, надійний товариш живе в наших серцях. Спочивайте з Богом, наш незабутній Йосипе Івановичу, Царство Небесне, вічна та світла пам’ять добропорядній, добродушній людині, яка залишила гарний слід на землі!
Gismeteo 
