І не пив, і не переїдав, а таке привиділось! — голова Плесенської сільської ради Микола Павлюк витер холодний піт із чола і перехрестився. Серце калатало в грудях, як різдвяний дзвін. Ще б пак! Приснилося Миколі Петровичу, що він — не поважна і впливова в Плесні людина, а …вареник, якого безжально підкидає в макітрі якийсь гаспид. Та так підкидає, що того, гляди, викине із макітри!
— До чого це? — стривожився Микола Петрович і за звичкою шаснув правицею під подушку — за сонником.
«Вареники — до прибутку, до успіху, зиску», — прочитав і вдоволено посміхнувся. Що-що, а зиск йому — не завадить. Особливо в тій справі, яку він намислив днями провернути стосовно одного панка із Шепетівки — Іллі Петровича Хмиза. Захотів той, бачте, отримати земельну ділянку — поблизу села Жилинці. Що тут скажеш? Індивідуальне селянське господарство — діло похвальне, однак і йому не зайве було б із того діла Хмиза свій зиск мати. Недарма ж мовиться: «Не підмажеш — не поїдеш!». От тільки, як натякнути про це клієнту? Ще подумає, крий Господи, що він здирник чи хапуга якийсь! А з іншого боку, — міркував собі голова, — для чого Хмизу говорити, що «підмастити» треба саме його — Миколу Петровича? А якщо сказати, що хабар не для нього, а для якогось впливового цабе із Шепетівки призначається? Для голови райдерж-адміністрації, приміром. Тоді він у цій історії, наче осторонь буде, а з іншого, голова РДА — це тобі не голова сільради. До птиці такого польоту Хмиз із замусоленою сотнею гривняків не посміє поткнутися. Голова РДА — це інший рівень, інший масштаб, а значить — і ціна інша! Півтори тисячі зелених і ні цента менше!
Сказано — зроблено. Зустрівшись із охочим до сільського господарства городянином, Микола Петрович для солідності надув щоки і пробурмотів, що вільних земельних ділянок на території сільради у нього — катма. Тоді, між іншим, зауважив, що, мовляв, є кілька непоганих «клаптиків» поза межами села, але ними, при цьому Микола Петрович красномовно звів очі догори, розпоряджається виключно районна влада.
Бачачи, як враз помарнів пан Хмиз (ще б пак, такого відкоша отримати!), Микола Петрович «зжалився» над нещасним. Мовляв, не все ще втрачено, чоловіче! Можна, можна зробити так, щоб мав ти і млинок, і ставок ще й вишневенький садок! При цьому пан голова вивів на аркушику паперу цифру 1500 ще й поруч гадючку з двома паличками посередині присобачив: доларів, чоловіче!
Обурений такою «пропозицією» Плесенського сільського голови, Ілля Хмиз одразу ж подався до місцевого відділу СБУ, працівники якого вирішили покласти край земельним оборудкам пана Павлюка. Вони спеціальною фарбою помітили еквівалентну півтори тисячам доларів суму, (а це склало 12 тисяч гривень), які трьома «траншами», в різний час, у різних місцях і передав Ілля Олександрович голові-здирнику. За це діяння, згідно з вироком суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області від 28 лютого 2014 року, земельному аферисту і гендляру Павлюку було визначено покарання у вигляді позбавлення волі терміном чотири роки з дворічним випробувальним строком.
Здавалося б, фініта ля комедія! Прощавай, посадо! Але — не поспішайте. Як виявилось, на противагу відомій істині, що «жадібність фраєра губить», жадібність Миколи Павлюка не погубила, а …врятувала його. Бо та обставина, що гроші, усі 12 тисяч гривень, він присвоїв собі, не ділився і не збирався ними ділитися ні з ким, дала підставу кваліфікувати його злочин не як хабар, а як банальне …шахрайство. Позаяк голова Плесенської сільської ради не був наділений повноваженнями розпоряджатися землею на території Плесенської сільської ради поблизу села Жилинці, про надання якої просив його І. Хмиз. Такі повноваження віднесені до компетенції голови Шепетівської РДА, на якого не впливав і не міг впливати пан Павлюк. Отже, він не може нести відповідальність за одержання хабара, лише — за корупційні дії і шахрайство.
Та як би там не було, свій вердикт стосовно особи пана Павлюка Феміда винесла, а згідно з ним, хоть круть, хоть верть, а виходить, що пан голова отримав «статус» засудженого. До чого це я? А от до чого. У статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування», чорним по білому пишеться, що «повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади, з дня отримання радою, або її виконавчим комітетом відповідного рішення суду про судимість цієї особи». Тож виходить, що, згідно з буквою і духом закону, громадянин Павлюк мав би залишити посаду Плесенського сільського голови ще весною 2014 року. Адже, згідно з записом у реєстраційній книзі Шепетівського міськрайонного суду, за вихідним номером 4812-14, ще 16 квітня 2014 року до Плесенської сільської ради поштою було направлено вирок суду. Якщо припустити, що цей лист із Шепетівки до Плесни, а це якісь 10 кілометрів, везли не поштовим автомобілем, а кривими, сліпими, глухими волами, та й то — через день-два, пан голова мав би загриміти зі свого крісла, як діряве відро зі старої призьби. А тим часом Микола Петрович не лише не залишив посаду і справно продовжував отримувати платню і премії, він навіть набрався нахабства і... повторно висунув свою кандидатуру на «мера Плесни» на місцевих виборах 25 жовтня!
Чесно кажучи, я не бачив кандидатських документів Миколи Петровича, не читав його автобіографії, в яких усі учасники виборів до місцевих рад мають вказати факт чи відсутність судимості, та підозрюю, що він свідомо приховав цей момент у своєму житті, як і лист із вироком суду. В іншому разі, виборча комісія Плесенської сільської ради, очолювана Л. Савчук, мала усі підстави відмовити громадянину Павлюку, як особі, засудженій за корупційний злочин, у реєстрації кандидатом на посаду сільського голови. Дивує інше: за два дні до виборів, а саме — 23 жовтня 2015 року, до Плесенської сільської виборчої комісії надійшла заява про злочин, учинений Павлюком у 2013 році і його судимість, однак, кандидатуру Миколи Петровича не лише не було знято з реєстрації, а прізвище не викреслено з бюлетеня, наступного після виборів дня згадана вже пані Савчук підписала постанову «Про визнання обраним Плесенським сільським головою Павлюка Миколу Петровича».
Обурена такою підступністю голови виборчої комісії, депутат сільської ради Валентина Віннічук, звернулася до Шепетівського міськрайонного суду зі справедливою вимогою — скасувати рішення Плесенської виборчої комісії від 26 жовтня 2015 року «Про визнання громадянина Павлюка головою Плесенської сільської ради».
До честі представників шепетівської Феміди, вони не поклали це звернення під сукно чи в довгу шухляду, а враховуючи його резонанс і громадсько-суспільне значення, вже 2 листопада винесли вердикт: «Постанову Плесенської сільської виборчої комісії від 26 жовтня 2015 року про обрання М. П. Павлюка сільським головою — скасувати».
Нагадаю, що ця «вікопомна» для Миколи Петровича подія сталася 2 листопада. Яким же було здивування депутатів Плесенської сільської ради, які прибули на першу сесію 13 грудня, коли в президії, на звичному місці голови сільської ради бовваніла до болю знайома фігура пана Павлюка.
Бачачи таку зневагу до суду і наругу над виборцями, та ж таки депутат Валентина Віннічук зачитала копію ухвали суду про скасування рішення Плесенської виборчої комісії від 26 жовтня, яка визнала Павлюка переможцем виборчих перегонів. Та присутня на сесії голова виборчої комісії Л. Савчук, замість того, щоб виконати рішення суду, зауважила, що такого рішення в неї немає, а поїхати в Шепетівку і забрати копію у суді вона не в змозі через... брак грошей на автобус!
Така відповідь пані Савчук посіяла в душах депутатів повне сум’яття. Кому вірити? Кого слухати? Де правда, а де кривда в усій цій історії?
Скориставшись загальним рейвахом (недарма ж мовиться, що в каламутній воді краще рибка ловиться), двічі нелегітимний Микола Павлюк здійснив подвійне сальто-мортале: мало того, що він провів сесію в іпостасі сільського голови, на що не мав ні морального, ні законного права, він ще й ініціював обрання секретарем сільської ради Л. О. Ємець. І лише після того, як голові виборчої комісії Л. Савчук мало не під розписку вручили постанову Шепетівського суду, 18 листопада Плесенською виборчою комісією було винесено постанову, про скасування протоколу від 26 листопада щодо обрання Миколи Павлюка Плесенським сільським головою.
Та недарма мовиться — застав нерозсудливого Богу молитися, то він і лоба поб’є! Так і в нашому випадку вийшло. То пані Савчук не можна було вкоськати, щоб вона виконала рішення Шепетівського суду, а то взяла такий «галоп», що й посторонки порвала. Бо мало того, що очолювана нею виборча комісія відсторонила Павлюка від посади, Людмила Олександрівна ще й прийняла рішення в десятиденний термін провести нові вибори сільського голови, перевищивши таким чином свої повноваження.
Воістину, це було б смішно, якби не було так сумно. Скориставшись тим, що Плесенська виборча комісія, позбавляючи його «шапки Мономаха», прийняла сумнівне рішення про дострокові вибори сільського голови, спритний Микола Петрович миттю подав скаргу до суду — начебто і виграв його. Чому начебто? Бо в своїй постанові від 13 грудня суд зазначив, що хоч рішення про відміну обрання Павлюка Плесенським сільським головою підлягає обов’язковому виконанню, але використовуватися для цього мають «механізми, передбачені законом про місцеві вибори та про місцеве самоврядування в Україні».
Які це механізми? Про це ні в Шепетівці, ані в Плесні ні сном ні духом не відають. Як казав Петька в анекдоті про Чапаєва: бій в Криму, все в диму, нічого толком не пойму! А поки судять-радять як бути, в Плесні — двовладдя. Провівши дві сесії, сільська рада має два голови і навіть два секретарі. А все тому, що «во главу угла», дехто звик ставити не закон, а власну голівоньку. Узяти того ж Миколу Павлюка. Мало того, що чоловік півтора року після засудження незаконно перебував на посаді, отримуючи чималу зарплату і премії, які згідно з логікою, мав би повернути державі, то ще й донині, вибачте, колотить світом. Бо як би там не було, на сьогодні він не може бути сільським головою з тієї причини, що лише 28 лютого закінчиться дворічне відтермінування чотирирічного терміну його ув’язнення. А з іншого боку, якби Микола Петрович не приховав факт своєї судимості, то не став би головою з тієї причини, що його навряд чи зареєстрували б кандидатом на посаду сільського голови.
Але ж не хочеться чоловікові залишати тепле місце. От і крутить, як циган сонцем. Тягне резину. Судить і скаржиться. Для чого? А от для чого: якщо дотягнути волинку до 28 лютого, коли спливе іспитовий термін його судимості, Микола Петрович зможе взяти участь у нових виборах. А те, що наплював людям у душі, що обманув їх, не кажучи вже за те, що вчинив тяжкий корупційний злочин — те байдуже. Сором — не дим, очі не виїсть. Головне — знову зайняти крісло сільського голови. Для цього можна і на закон, і на людей начхати. Тоді, питається у задачі: що ж ми за державу будуємо, коли таким-от павлюкам дозволено плювати на виборців і на закон?
Gismeteo 
