Взагалі-то, як було заявлено, Сергій Пантюк прибув на Хмельниччину із двома головними завданнями: проанонсувати дві свої нові книги та розповісти громадськості про благодійний проект, завдяки якому вдається рятувати, вивозити людей — хворих, малозабезпечених, незахищених — з окупованих територій Донбасу. Та насправді спілкування з особистістю такого масштабу, як завжди, стало подією. Тому що дотепний, феєричний, «багатовекторний», творчий інтелектуал Сергій Пантюк — це енциклопедія літературного процесу в Україні та світі, камертон суспільно-політичних та літературно-мистецьких подій. Та й взагалі, цікавий, не нудний чоловік з оригінальним поглядом на білий світ. А ще — це приємно — наш земляк.
Народився 10 лютого 1966 року в селі Сокілець Дунаєвецького району. Закінчив філологічний факультет Кам’янець-Подільського педінституту, вчителював, газетярував і друкував вірші, один рік мешкав на вулиці Завадського у Хмельницькому. І звідси, каже, «2004 року поїхав до Києва робити революцію». І підкорив Київ. Поет, письменник, викладач, секретар Національної спілки письменників, видавець, заводій корисних літературних та громадських проектів. Один із небагатьох, хто опікується молодими літературними талантами, навчає їх, тренує і прокладає шлях до визнання, видаючи їхні збірки. Автор тринадцяти поетичних збірок та двох романів, повісті, збірки новел. До речі, Сергій дуже щиро (якщо хтось не читав), трепетно описує своє дитинство, юність і, так би мовити, життєві витоки у резонансному романі «Війна і ми». Гарячі точки, де автор воював: Придністров’я та Грузія, виписані не менш талановито, а, може, й більш реалістично, голо-правдиво, дошкульніше, відвертіше, ніж у Ремарка в «Трьох товаришах». І, звичайно, сколихнули Україну видані Пантюком книги «Донецька мафія: перезавантаження» та «Кримський гамбіт».
Нова, оригінально видана книга віршів, — це дві поетичні збірки: «Поранений Херувим» та «Оченята кольору антрациту», які презентує Пантюк, — також зболене дитя війни і... любові. На війні, каже Сергій, пишеться не про війну, а про кохання. З початком російсько-української війни, йому, активному учаснику Майдану, довелося воювати бійцем у добровольчому батальйоні «ОУН» пліч-о-пліч з поетом Борисом Гуменюком, який теж був спершу бійцем, а згодом заступником командира. З тим самим Гуменюком, чиї поезії з окопів облетіли інтернет, «Літературку», центральні та обласні газети. А книга «Вірші з війни» цього поета, яку видав Пантюк, стала бестселером нашого часу. До речі, розійшлася накладом спершу 10 тисяч, згодом — 5 тисяч примірників.
Кошти, виручені за цю книгу, каже Сергій Пантюк, пі-шли на потреби батальйону ОУН, ДУКу, частково — для поранених журналістів. А нині цю збірку висунуто на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка.
Новий проект, з яким Сергій уже три місяці, як він висловився, «кобзарює без кобзи» Україною, передбачає презентації названих книг, а також пригодницької науково-фантастичної повісті для дітей «Вінчі й Едісон» його авторства. Захоплива, яскраво ілюстрована повість, яка нещодавно побачила світ у видавництві «Фонтан казок», має успіх у юних та й дорослих читачів. У цій же шерензі роман-сповідь «Війна і ми», відомі збірки віршів Пантюка «Соло для дримби» та «Мовизна».
Гуманітарний доброволець уже побував з виступами в багатьох містах України від Києва, Сумів до Луцька, зустрічався з книголюбами, студентами. Сімдесят відсотків коштів, виручених за книги, передаються на реалізацію волонтерського проекту з порятунку мешканців окупованих територій Донеччини, які через хвороби, поранення, безгрошів’я зосталися сам на сам зі своєю бідою. У Хмельницькому Сергій Пантюк зустрівся із студентами гуманітарно-педагогічної академії та з письменниками, читачами в обласному літературному музеї. Також його маршрутом були Кам’янець, Дунаївці. І в рідний Сокілець навідався на сьомі роковини від дня смерті бабусі Галини Дем’янівни. Та місцевій школі, за традицією, подарував свої нові книги.
Книголюбам було цікаво послухати поезії в авторському виконанні Сергія Пантюка з нових і давніших збірок. Кожен вірш оригінальний, автор «бавиться» з мовою, експериментує з формою, звуками: звуковірші, словотвори, анаграми, акровірші, омонімічні рими. Це цікаво, захоплююче, повчально. А також волонтер від літератури повідав про новини письменницького цеху, чергові задуми і проекти. До речі, Сергій Пантюк з товаришами працюють над тим, щоб заснувати всеукраїнську літературну премію імені Івана Іова для поетів, які пишуть авангард, себто необароко. Саме наш земляк Іван Іов був майстром таких поезій, репрезентувавши своїм пером своєрідну сторінку української літератури.
Історичні романи ще одного нашого земляка і сучасника Юрія Сороки, наголосив Пантюк, здобули нині популярність у столичних читацьких колах. Серед молодих поетів порадив звернути увагу на творчість Вано Крюгера, чию першу книжку допоміг видати. За словами Пантюка, нині українська література активно розвивається за різними напрямками, чимало поетів, письменників знаходять визнання у країнах Західної Європи. Нині в Україні народжується і новий напрям — посттравматична література. Поки що вона менш аналітична, більше споглядально-емоційна. І в цьому її свіжість. Бо аналізувати можна буде років за десять. Звісно ж, поети, письменники вирушають у гущу подій, у зону бойових дій, у добробати, зону окупації. Адже, по-перше, за словами Пантюка, кожен чоловік, і митець також, має бути на війні і «випустити свої сто куль у ворога». По-друге, як може письменник писати про війну, «не відчувши її на смак, не понюхавши запаху спаленої землі, плавленого металу, не відчувши ліктя товариша, який поряд цілиться у ворога...»
«Словом, я приїхав вам розказати, що наша література — суперова. І в ній є письменники, які її творять. Треба її читати, треба купувати книжки, треба формувати для себе якесь літературне поле», — підсумував Сергій Пантюк.
Gismeteo 
