
Рік, що минув з початку карантинних обмежень, став для нашої країни викликом, як, власне, і для усього світу. Не стала винятком й українська школа. Необхідність в онлайн-навчанні постала відразу — несподівано й гостро. Відтак освітянам довелося брати на свої плечі цілий комплекс завдань, на вирішення яких за нормальних умов можна було б дозволити собі витрачати більше часу.
Проводячи уроки у дистанційному режимі, одночасно навчалися й педагоги, адже рівень цифрової грамотності багатьох з них (особливо старшого покоління), чого гріха таїти, був недостатнім. Так само бажав кращого і стан науково-методичної, матеріально-технічної бази навчальних закладів.
Школа, несподівано для всіх, опинилася у вирі дистанційного навчання. Однак, попливла! Спочатку, може, й не зовсім впевнено, проте з кожним днем набираючи швидкості й вправності.
І ось минув рік, як було вперше проведено онлайн-урок. Періодично за цей час проводилося й «живе» навчання. І нині школярі вчаться онлайн — уже третій тиждень.
Як це, вчитися дистанційно? Саме з цього ми й розпочали розмову з директором Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради Надією БАЛАБУСТ.