У Старокостянтинівському районі знайдений бідон з документами і речами підпільників ОУН УПА, закопаний ще восени 1951 року.

11 травня в обласному літературному музеї відбулася презентація унікальних артефактів — листівок і сатиричного літературно-пропагандистського журналу «Хрін» ОУН УПА, що зберігалися в молочному бідоні, який місцеві краєзнавці випадково знайшли в урочищі Жеребки поблизу села Підгірне Старокостянтинівського району.

Це урочище розташовується за два кілометри від села Підгірне. А схованку випадково виявили старокостянтинівські краєзнавці. Про подробиці розповів на презентації Володимир Бершацький:
— Цю схованку знайшов Сергій Ляховецький. Він із сім’єю їхав до Новоселиці. Зупинилися в лісі. Там їх застав дощ, і вони метрів за 30-40 від дороги побачили, що вода стікає у якусь ямку в землі. Сергія це зацікавило, і він, трохи розгрібши землю, побачив кришку бідона. Під нею виявив кілька листівок, які взяв із собою. А потім показав їх мені. Коли ж перша група поїхала на розвідку, то знайшла гранати і міни… І тільки після того, як територію обстежили і розмінували співробітники МНС, бідон з документами був викопаний.
Відкривши бідон, краєзнавці зрозуміли, з чим мають справу, і тому Володимир Бершацький звернувся до директора обласного літературного музею Василя Горбатюка, знаючи, що він давно займається дослідженням цієї теми. А Василь Іванович на презентації зробив цілком аргументоване припущення, що знайдені матеріали і особисті речі закопали троє підпільників ОУН, імена яких йому відомі.
— Близько 20 років я займаюся пошуком матеріалів про діяльність ОУН УПА на території Поділля. Наприкінці червня 1951 року сюди, на Старокостянтинівщину, з Кам’янець-Подільського районного проводу прибула група у складі трьох чоловік. Це Іван Ліщинський — псевдо Матюшенко, Михайло Чернега — Циган, Карась, а також зовсім молодий хлопець Йосафат Лазорко — Тарас. Але на Старокостянтинівщину вони прибули з іншими псевдо. Справа в тому, що підпільники, міняючи місце перебування чи переходячи на якісь нові посади, змінювали і псевдо. Тому тут їх знали, як Яковенка (Ліщинський), Левка (Чернега) і Славка (Лазорко).
Очевидно, після прибуття на нову для них територію, вони спочатку облаштували криївки, аби мати де жити і зберігати зброю, боєприпаси, літературу та агітаційні матеріали. А вже пізніше організували конспіративні квартири, у яких бували досить обмежений час, постійно змінюючи місця ночівлі. Зокрема, у селі Сковородки було дві таких квартири — у Станіслави Киричок і Пелагеї Дячук, у Веселівці — в Олени Кравчук і ще в кількох найближчих селах.
— Чому вони закопали цей бідон? — пояснює Василь Горбатюк. — Тому, що наближалася зима, і підпільники мали намір перебратися на конспіративні квартири, в навесні повернутися назад. Напевно, частину пропагандистських матеріалів вони все-таки забрали із собою.

Схоже, що підпільники не планували залишити документи і матеріали на такий тривалий час. Бо нащадкам значно важливіше і цікавіше було б ознайомитися з якимись історичними документами тієї доби, аніж з їхніми речами особистої гігієни. На жаль, тільки маленька частинка матеріалів уціліла, бо бідон з часом проіржавів і в нього потрапила волога, яка перетворила більшість документів у суцільну сіру паперову масу.
2 лютого 1952 року зрадник у селі Пашківці Хмельницького району видав емгебістам Івана Ліщинського. Через кілька днів були заарештовані Михайло Чернега і Йосафат Лазорко.
– Я років з десять тому зустрічався з Йосафатом Лазорком, – продовжує Василь Горбатюк. – Тому, коли дізнався про цю знахідку, то вирішив з’ясувати подробиці у самого Йосафата. Та, на жаль, його вже років два, як немає серед живих. Проживав він у Шумському районі в селі Васьківчики. Іван Ліщинський і Михайло Чернега після допитів і тортур розстріляні у Проскурові 1952 року. А Лазорко отримав 25 років таборів.
На місце знахідки виїздили Василь Горбатюк, Петро Маліш і Богдан Теленько. Вони ще раз оглянули місцевість, і з’ясували чимало цікавих подробиць, які проливають світло на події майже сімдесятилітньої давності. Коли приїхали до лісу, де знайдений бідон, то виявилося, що там неподалік (метрів за 100-150) були ще й дві криївки.
– Чому ми виявили у бідоні речі особистої гігієни – зубні щітки, помазки для гоління і люстерка? – розмірковує голова обласної організації Національної спілки письменників України Петро Маліш. – Бо підпільники, перебуваючи якийсь час у лісі, перед тим, як вийти на люди, приводили себе до ладу. Адже поява в селі неголеної людини одразу ж викликала б підозру, що то хлопець з лісу… Ці речі також свідчать про те, що поблизу розміщувалися і криївки, бо якби їх не було, то не було б і сенсу носити все це із собою, а тим більше тягати на плечах бідон з літературою.
Журналіст і громадський діяч Богдан Теленько зосередився на питаннях меморіалізації місця знахідки, значення цієї події в патріотичному вихованні молоді, вшанування пам’яті борців за волю України.
– У мене є великі сумніви, що наша нинішня влада здатна гідно пошанувати пам’ять про цих борців за волю України. Тому, по-перше, в літературному музеї має бути експозиція з цих артефактів. І, по-друге, потрібно провести меморіалізацію місця, де були криївки і де знайдений бідон із документами. Я не сумніваюся, що громада села Підгірне – патріотична громада. Бо саме тут була унікальна соціальна база і підтримка українського визвольного руху. І місцеві мешканці пам’ятатимуть про тих, хто боровся за волю України в їхніх краях. Чого не скажеш про сучасну державну політику в цій царині.
Якщо взяти до уваги, що знахідка на Старокостянтинівщині вже третя за останні роки звістка з минулого від борців за волю України, то можна припустити, що таких «архівних» бідонів на Хмельниччині припасено ще чимало. Не виключено, що знаходили їх і раніше, але люди за радянських часів просто мовчали про них, цілком умотивовано побоюючись, що їх самих могли звинуватити в антирадянській агітації та пропаганді, а співробітники КДБ інформацію про свої знахідки тримали за сімома замками.