Перед вірою та молитвою відступають навіть онкозахворювання.
На перший погляд, церкву в селі Михля Ізяславського району можна порівняти з живою істотою, котра присіла до землі від натиску вітру. Та за непоказною зовнішністю криється багатовікова історія. Ця церква бачила розквіт у часи князювання славних українських родів Заславських і Сангушків та занепад у радянський період. Її призначення люди змінювали на свій розсуд, однак вона вистояла і постала у своїй прадавній місії — нести духовне та тілесне зцілення. Кажуть, у цих стінах навіть смертельний недуг відступає (тому є живі свідки).
Є писемні згадки, що церкву в селі Михля збудувано 1716 року. А через тридцять років якийсь Гроховицький на тому ж місці звів новий храм. На місці ж старого вівтаря встановив пам’ятник «из дикого камня». Як пише у своїй праці «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» Микола Теодорович, церкву Різдва Пресвятої Богородиці разом із дзвіницею на кам’яному фундаменті з дерева у 1881 році відбудував своїм коштом Павло Стецюк.
У тридцяті роки двадцятого століття храм переобладнали під клуб. Стіни побілили вапном, зробили велику сцену для проведення концертів. Тут же показували пересувне кіно, яке привозили кіньми. Під час німецької окупації селяни відновили церкву для богослужіння. 16 лютого 1944-го німецький каральний загін спалив село, але церква та сторожка вціліли. Після звільнення Михлі сакральна споруда простояла до 1963 року. Затим її планували зруйнувати, але все обійшлося малою кров’ю — переобладнали під спортзал місцевої школи. Лише в 1989 році церкву повернули селянам, про що свідчить пам’ятна дошка на її стіні. Парафіяни вкотре взялися доводити до ладу храм і 2016 року велелюдно відсвяткували його трьохсотріччя. Нині він тягнеться своїм золотоверхим куполом до горішніх висот, спонукаючи і нас частіше дивитися угору.
Gismeteo 
