Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 1516

Біля його невеличкого будинку у мікрорайоні Лезневе в Хмельницькому, за сараєм, як, мабуть, і в кожній подібній оселі, назбиралася чималенька купа залізяччя. Раніш із задоволенням віддавав цей непотріб школярам, котрі обходили двори, збираючи металобрухт. Та, видно, з роками учнівську активність обмежили лише макулатурою, і залізяччя за сараєм зібралося достатньо.

Достатньо для того, щоб інженерна думка дала поштовх рукам створити першу річ. Юрій Вощина — інженер-конструктор, який «намудрував»  понад 70 верстатів-автоматів, якось вирішив застосувати свої знання і в домашньому господарстві. У садку яблук та груш — земля встелена. І гілля аж обліплене соковитими плодами. Шкода, якщо зігниють. Інша річ — законсервований натуральний сік. Тож і створив конструктор електричний подрібнювач. Насправді — то циліндрична труба, у верхній частині якої на підшипниках змонтований вал з дисковою терткою. Мезгу із подрібнених плодів господар відразу перекладає у підвішену на опорі конусоподібну форму з мішковини, з якої і стікає сік. «Через 10-12 годин стече більше половини з цієї маси чистісінького соку. А зі зцідженої мезги пресом вичавлюю решту, — розповідає Юрій Макарович. — Із 20-25 відер яблук отримую 8-10 відер соку».
Поступово, щоб мати вдома своє, змайстрував інженер електроточило, зварювальний апарат, фугувальний і свердловерстати. «Лінь рухає прогресом, — усміхається Юрій Макарович, — ліньки працювати руками, ногами, гнути спину — тож і придумує народ всяку всячину».
Зауваживши, скільки зусиль потрібно, аби перетерти в макітрі мак для куті, горох для пиріжків і збити яйця у піну на торт, вирішив зробити подарунок дружині. До свердловерстата приробив вставний змішувач — і ось за лічені хвилини все готово. Це тепер подібний «агрегат» називають міксером, а у ті часи про такого помічника на кухні й не знали.
А потім дійшло й до того, що Юрій Макарович своїми руками зробив усю «механізацію» для городніх робіт. Плужки, які пропонують на ринку, видались йому недосконалими, бо в них треба впрягатися і надриватися. Тож поміркував і... сконструював електролебідку. Лебідка на поясах, підживлюється зі звичайної електророзетки. Культиватор з чотирма лапами, плуг, двобічний плуг-рало (на зразок сохи) — теж виготовив самостійно. До цих знарядь чіпляє трос і, запевнює, працює  на городі з задоволенням.
А серед «свіжих» винаходів інженер-конструктора — сушарка, зроблена зі старого холодильника. Не будемо вдаватися в деталі, бо щоб дізнатися досконало про роботу «диво-техніки» від Юрія Вощини, треба все одно побачити її особисто  і поспілкуватися з самим творцем. Варто згадати, що й із двох старих корпусів пральних машин, спіралей від електропраски та інших деталей і частин змайстрував Юрій Макарович бойлер, об’ємом 70 літрів, що підігріває воду і може бути резервуаром для води.
Придумав також, як «змусити» працювати пральну машину-автомат в умовах, де відсутнє централізоване водопостачання і каналізаційна система. До його винаходів належить і міні-піч для відпочинку на природі. На ній зручно куховарити, і вона легко перетворюється на мангал, треба лише зняти верхню плиту.
На святкові посиденьки до Юрія Макаровича люблять заглядати колишні заводчани, позгадувати, поспівати. Адже, заощаджуючи, Юрій Макарович таки реалізував давню мрію — купив баян і освоює гру на цьому інструменті. А ще  згадав про студентське захоплення, коли вперше пошив брюки, і тепер вдосконалює шевську майстерність.
Важко й повірити, що в будинку, розділеному на дві половини, де завжди панує чистота, порядок, де затишно та привітно, де віє щирістю і спокоєм, лад дають двоє пенсіонерів — Юрій Макарович і його рідний брат Анатолій Макарович.  Втрати рідних людей, розлука з дітьми, що розлетілися по своїх «гніздах», не зламали їх, не позбавили сенсу життя. «За будь-яких обставин не треба панікувати, рюмсати, «розкисати», — кажуть  брати і додають: від людини залежить, чим наповнить вона своє життя і чим порадує її новий день».