Крадькома, наче злодій, озираючись, підходжу до зупинки. Тут справді, лиш би нікого не було. Бо кричатимуть, лаятимуться. Зацькують мене разом із моїми безпритульними псами, яким хочу дати шматок ковбаси. Вони справді мої, бо, крім мене, здається, до них нікому діла нема. Винувато-лагідно заглядають в очі, несміливо підходять: чи не кину в них каменем, бува. Їх четверо. Їхню маму шість років тому хтось просто викинув на нашій зупинці. Потім вона народила цуценят. І так вони четверо живуть там, біля лісу, вже кілька років. Життя у бездомних тварин, зрозуміло яке, рідко яка добра душа поділиться з ними їжею. Часто грудкою чи й камінцем запустить, аби не заважали. Чи ще більшої шкоди завдасть: одна із собачок уже другий рік без ока...
Вони похапцем їдять, вдячно помахуючи хвостами. Сміливішають, підходять ближче, труться об ноги. Вони вже знають: я своя. Я йду, і відчуваю себе безкінечно винною. Бо залишаю їх без дому. Знову. Але я не можу їх забрати, просто тому, що я не можу забирати всіх. Йду і думаю, що з ними буде до наступного разу?..
О, передбачаю вашу реакцію: нема, в людини, мовляв, проблем інших! Он люди нині впроголодь живуть, бо грошей на найнеобхідніше не вистачає. А вона, бач, з якимись псами!.. Є, шановні мої, є. Але це теж проблема. І моя, і ваша. Поки ми не будемо ставитися до тварин гуманно, з милосердям і любов’ю, вона ніколи не буде розв’язана. Ви чуєте мене?
4 серпня в Україні набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впровадження гуманного ставлення до тварин). Закон передбачає доповнення Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення статтею “жорстоке поводження з тваринами”.
Згідно з прийнятим законом жорстоке поводження визначається “знущання над тваринами, в тому числі бездомними, що спричинило муки, що завдало їм фізичних страждань, тілесних ушкоджень, каліцтва або призвело до загибелі». Також йдеться про нацьковування тварин одна на одну і на інших тварин, залишення домашніх і сільськогосподарських тварин напризволяще, в тому числі порушення правил утримання тварин.
Передбачено, що за побої та знущання над тваринами накладатиметься штраф у сумі від 3400 до 5100 гривень, а тварину, якщо її життю є загроза, просто відбиратимуть. У разі колективних знущань, повторного випадку знущання штраф збільшується до 8500 гривень. Тварину в обов’язковому порядку конфісковують.
Якщо ж жорстоке поводження з твариною кваліфікується за статтею Кримінального кодексу, винуватцю (залежно від наслідків (загибель тварини) загрожує позбавлення волі строком від 6 місяців до 3 років. За вбивство тварини в присутності малолітнього — позбавлення волі строком на 5-7 років.
Що, власне, думають про прийнятий закон подоляни? Чи підтримують його, чи, навпаки, не згодні?
Вікторія ЗЕЛІНСЬКА, бухгалтер (м. Хмельницький):
— Абсолютно згодна з прийнятими змінами. Давно час карати людей за те, що вони знущаються над тваринами. І чим суворіше, тим краще. Може, затямлять собі, якщо серця не мають, що робити так — великий гріх.
Олег СКРИПНИК, водій (м. Хмельницький):
— Звичайно, не можна жорстоко поводитися з тваринами. Але нам давно час вирішити питання з безпритульними собаками. Їх, по-перше, шкода. А, по-друге, собачі зграї завжди небезпечні для перехожих, особливо, для дітей. Тут потрібний розумний, цивілізований підхід. Мало стерилізувати собаку й вчепити їй на вухо чіп. Потрібен притулок для тварин. Але не такий, як є у нас нині, що там собаки з голоду можуть померти. Якщо говоримо про гуманне ставлення, то якраз із цього і треба починати. І цю проблему повинна розв’язувати влада.
Ірина САВЧУК, студентка (м. Кам’янець-Подільський):
— Якщо надрукуєте те, що я скажу, то поділюся своїми думками. Людям, які знущаються над тваринами, треба робити те, що вони робили з ними. Якщо здирали шкіру — здирати так само з них. Якщо били — бити їх. Якщо скалічили — і їх так само. Я не кровожерлива, я справедлива. Бо тварини, навіть найсильніші, все одно, перед людиною беззахисні.
Дмитро СОКАЛЬЧУК, будівельник (м. Дунаївці):
— Оце повернувся з Польщі, працював там півроку. І в містечку, де я жив, був притулок для бездомних тварин. Бачили б ви, які там умови! У нашій країні не всі люди так живуть! А як годують, стежать, щоб раціону дотримуватися. Але найбільше мене вразило те, що поляки приходять туди, аби погуляти з мешканцями цього притулку. Авжеж, беруть пса на повідок і гуляють з ним годину чи більше. Оце рівень! Коли в нас так буде? Коли доростемо до цього? Бо найлегше копнути кота чи пса, вилаятися та й забути про нього. А вони ж живі, так само, як і ми. І біль відчувають так само. Чому над цим ніхто не думає?
Олександр ГАЙОВИЙ, інженер (м. Хмельницький):
— Мені уже незабаром п’ятдесят років буде. Чим більше живу, тим більше впевнююся, що ми, люди, з усіх сил повинні захищати братів наших менших. Не ображати домашніх тварин, які живуть разом із нами. Якщо ми їх приручили, значить, ми за них відповідаємо. І не тримати на хлібі й воді, як, до речі, дуже часто буває, а, хоча б, супу чи борщу дати.
В мене в дитинстві був випадок, коли мій дядько вивозив з дому пса, який йому чимось недогодив. І взяв мене (на моє нещастя) із собою в машину. Я донині бачу перед собою собачі очі, у яких застиг розпач. І ніяк не можу забути, як той песик біг за машиною, з останніх сил, поки не впав на землю. Знаєте, здається, після того цей свій гріх якось хочу спокутувати, бо він мене мучить. Тому намагаюся допомагати тваринам.
Віра СТЕПАНЕЦЬ, домогосподарка (м. Старокостянтинів):
— Часто гуляю в парку, і часом там з’являються бездомні собаки. Чесно кажучи, страшно біля них проходити, хто знає, що спаде їм на думку. Але завжди маю з собою окраєць хліба, то їх підгодовую, і ми завжди розходимося мирно. Але мені їх жалко, навіть попри мій страх. Бо перед ким вони завинили, що мусять бути бродячими?
Тетяна СІКОРСЬКА, медсестра (м. Хмельницький):
— Тварин дуже люблю. Усіх котів, які прибиваються до нашого дому, мушу приймати, бо гріх виганяти. І собачку бездомну прийняла, тож тепер служить нам віддано, хату охороняє. Знали б ви, які вони всі розумні! Кожен свій характер має і... душу. Хоч і кажуть, що у тварин душі немає, мені здається, що це не так. Швидше, люди бездушні. Тому правильно, що закон цей прийняли. Може, хоч трохи боятимуться.
Олена КАСТОРОВА, лікар пункту ветеринарної допомоги “Айболить” (м. Хмельницький):
— Звичайно, закон такий повинен бути, я б його зробила ще більш жорстким. Ми повинні бути милосердними до тварин. Я, наприклад, абсолютно проти всіляких переїзних цирків з тваринами, зоопарків. Перебування тварин там уже є знущанням! А за жорстоке поводження, взагалі, повинно бути покарання, аби винуватець все життя працював на державу.
В нашій лікарні уже відмовилися від купірування вушок та хвостів (це таке спеціальне формування, окремо для кожної породи). Навіть під глибоким наркозом тварина може відчувати біль, коли ріжуть, приміром, вушний хрящ. Тому подібні операції ми проводимо лише за медичними показами. Це теж вияв гуманного ставлення до тварин.
Загалом же ставлення будь-якої людини до тварин починається з дитинства, з виховання у сім’ї. Якщо батьки були жорстокими, то й діти виростають такими ж...
Володимир ХАЛАМЕНДА, начальник управління Держпродспоживслужби у Ярмолинецькому районі:
— Такий закон давно треба було прийняти. Люди повинні нарешті зрозуміти, що не мають права збиткуватися над тваринами. Повірте мені, тварини дуже розумні. Гуманізм — ось ознака цивілізованості суспільства.
А тепер ще кілька штрихів до нашої розмови.
Перший: про те, як старий зі старою везли до обласної ветеринарної лікарні рятувати лелеку з Волочиського району. На таких же старих, як і вони, “Жигулях”. Дід — за кермом. Дружина на задньому сидінні з бузьком примостилася. Все не знала, як його тримати, аби не дуже йому боліло. Лелека дзьобом вперся у її плече, ніби опору знайшов. Жінка не відсувалася — хай тримається. Вона й знайшла його в садку з перебитим крилом. Птах звідкись до них пришкандибав, бо рана була вже старою, ніби й нагноюватися почала. Відразу до чоловіка: поїхали! Він хотів щось заперечити, сказати про дорогий бензин, про цілих 60 кілометрів до Хмельницького... Але махнув рукою і пішов до машини...
Лелеку не врятували: якби ж хоч на день раніше... А старим додалося печалі у їхньому і так не дуже радісному житті.
Другий: про те, як 40-річний хмельничанин урятував життя молоденькій кішечці. Він знайшов її ледь живою. Вона лежала у калюжі крові, без хвоста і задньої лапки: її пошматували пси. І він теж привіз її до ветлікарні. Я бачила цю кішку уже через кілька днів після операції, коли їй робили перев’язку. Біле пухнасте створіння вдячно тулилося до свого рятівника. Їй ще дуже боліло, але вона почувалася уже захищеною...
Не кидайте в бездомного пса каменем, в його житті і так доволі страждань. Не бийте домашніх тварин, навіть, як звикли уже віками, віником кота — ви не маєте на це ніякого права. Ви створіть котові такі умови, щоб він не робив збитків. Ви ж себе вважаєте розумнішими, але хіба багато розуму треба, щоб уперіщити чимось по хребту бідну тварину? Ви уявіть, що усе це роблять з вами...
Так мало треба: просто гуманно ставитися до тварин.
Gismeteo 
