Скажу відверто, бачила чимало ікон і писаних, і вишитих, і різьблених, виконаних у різноманітних стилях і жанрах. А ось цю красу, що навіть описати неможливо, вперше. Настільки м’яко вирізані, чіткі і справжні риси, що складається враження, ніби не з деревом майстер працює – з найкращим пластиліном, бо шедеври його, мов живі! Сорокап’ятирічний хмельничанин Анатолій Козак творить справжні дива – різьбить по дереву великі компоновані, весільні, дитячі, сімейні ікони.
Кухар, зварник, мебельник… – яких професій він тільки не перепробував, ким тільки не працював – усе вміє. А от різьбою по дереву займається лише дев’ять років. До цього, зізнається, жодної справи з цим мистецтвом не мав. Чому взявся? На те Божа воля, переконує. Передували розвитку чи, пак, відкриттю такого таланту доволі складні життєві обставини.
«Не подумайте, я не був у місцях позбавлення волі, – каже Анатолій Анатолійович. – Бо часто мене запитують, чи не там я навчився. Ні. Я взагалі не вчився. Жодного разу не відкрив допоміжної навчальної літератури чи сайтів. Воно прийшло само. Дев’ять літ тому переніс важкий інсульт. Півтора року був паралізований правий бік. Ця хвороба повністю перевернула мій світогляд, змінила ставлення до Бога. За цей час, – веде далі чоловік, – траплялося стільки див, які переконливо засвідчували: Бог є і він – людинолюбець. Всевишній витягнув мене. А ось це захоплення зцілило».
Зараз і не скажеш, що Анатолій був хворий. А дерево, творчість полонили повністю. «Це не ікони, – переконує, – це моя душа, мій світ». Їх більше десятка і вони дуже складні у виконанні. На творіння однієї йде від півроку до року. Ніколи не малює чоловік ескізів. Усе в голові. Вірніше, як стверджує, посилається небом. «Я лише учень, – запевняє, – справжній майстер – Бог. Буває, ріжу всліпу, не дивлячись навіть – руки самі все роблять. І знаєте, щоразу, як беруся за різьбу, відбувається щось таке, що вкотре переконує в присутності Бога з нами, у тім, що під силу йому всякі дива. Не буває такого, що в мене немає натхнення. Воно є завжди! Це світ, у якому живу. Тим більше, творю в молитві. Приступаючи до роботи, молюся і по її завершенню дякую Творцю».
Анатолій Козак інструменти, якими працює, всі змайстрував сам. Дерево теж сам заготовляє. На складах не бере – особливий же матеріал потрібен. «Їду на села, часто на береги Дністра – там у мене живуть рідні, – розповідає. – Домовляюся з місцевими жителями, купую дерево у них. Зрізую сам. До прикладу, зі сливи, котрій півстоліття, можу використати лише півкубометра дерева – все інше для роботи не придатне. Перевагу віддаю ексклюзивним породам: горіхові, чорному горіхові, сливі, вишні, черешні, яблуні, вільсі, кленові».
Однокімнатну квартиру Анатолій Анатолійович перетворив на майстерню і, навіть не знаю, як назвати, певно, сховище шедеврів. Та ще й яких шедеврів! Погляд відірвати неможливо. Душу, здається, вони відчиняють, бо таким глибоко пронизливим живим поглядом дивляться з ікон святі…
А взагалі Анатолій Анатолійович переконує: «Якщо хочеш чогось досягти, добитися результату у будь-якій справі, знай: не буває нічого неможливого, ти просто – почни робити і Бог тобі неодмінно допоможе».
Gismeteo 
