Колись почула від старенької жінки: «Навіщо такий працівник, якщо він без душі ставиться до своєї роботи?» Часто згадувала ту фразу, коли зустрічала байдужих і безвідповідальних осіб, які просто відбували робочий день. І як приємно зустрітися з людьми, які віддаються сповна обраній професії. Особливо якщо це лікар, котрий кожній людині віддає часточку душі і серця. Про таких навіть через роки приємно із вдячністю згадати і побажати їм міцного здоров’я. Такими завжди були Володимир Степанович і Галина Єрофіївна Ковальчуки з Красилова.
Галина Єрофіївна народилася у 1945 році неподалік Умані, що на Черкащині, в сім’ї колгоспників. Була старшою дочкою, а отже, нянькою, вихователькою і наставницею трьох своїх сестер і головною помічницею батьків по господарству. Доводилося жати і косити, порати худобу, прати і готувати… Та це не стало на заваді навчанню – з медаллю закінчила школу і вступила до Одеського медичного інституту. Там, в Одесі, зустріла свою долю – Володимира Степановича Ковальчука.
Її чоловік, наш земляк, народився також у сім’ї колгоспників. Закінчивши школу, працював токарем на Красилівському машинобудівному заводі, а відслуживши в армії, вступив до Одеського медичного інституту.
В 1967 році Галина і Володимир одружилися і продовжували здобувати освіту на факультеті педіатрії, а після завершення навчання обоє отримали направлення в Красилівську центральну районну лікарню.
До набутих знань поступово додавався досвід, а оскільки були старанними, уважними, чуйними, то незабаром завоювали авторитет і повагу як у колективі, так і серед батьків своїх маленьких пацієнтів. Галина Єрофіївна працювала дільничним педіатром, Володимир Степанович – педіатром інфекційного відділення. Проте згодом перспективного, досвідченого лікаря призначили завідувачем відділення швидкої і невідкладної медичної допомоги. У 1986 році побував у Чорнобилі, надавав медичну допомогу учасникам ліквідації наслідків аварії.
Важко порахувати скільком людям вони повернули здоров’я, а інколи і рятували життя за 45 років праці у Красилові. До них телефонували і вдень і вночі і, незважаючи на пізній час, поспішали до хворого, давали поради телефоном.
А в сім’ї Ковальчуків підростали дві донечки – Оксана і Наталя. Вечорами у їхній квартирі часто лунала музика: Володимир Степанович грав на гітарі, Оксана на піаніно, а Наталя на скрипці. Галина Єрофіївна інколи підспівувала, адже їй відомі багато народних пісень, щедрівок і колядок, веснянок і гаївок.
А ще Галина Єрофіївна знана на Красилівщині вишивальниця, її роботи були представлені на багатьох міських та районних виставках. В основному це картини. І так майстерно вишиті, що не відрізниш від намальованого! Чимало їх зберігається у приватних колекціях в Україні та за кордоном. Любов до вишивання, техніку роботи передала своїм донькам. До речі, випускне плаття донечці Владі Наталя вишила власноруч (на фото).
Галина Єрофіївна і Володимир Степанович кілька років тому за сімейними обставинами змушені були переїхати до Тернополя, де проживають і зараз. Старша дочка Оксана після закінчення педінституту працює перекладачем французької мови. Її син Володимир Лимаренко — лікар-уролог, його дружина також лікар.
Молодша дочка Наталя, навчаючись у Тернопільському медінституті, зустріла там свою долю — гарного хлопця Олександра. Обоє працюють лікарями в Тернополі. Наталя влилася у сім’ю Шидловських, де батько і син хірурги, професори, які спеціалізуються на лазерному лікуванні щитоподібної залози, займаються науковою діяльністю.
У цьому році онука подружжя Влада вирішила продовжити сімейну традицію, стала студенткою Тернопільського медичного інституту.
Нині велика родина, що об’єднує сім’ї Ковальчуків, Лимаренків і Шидловських нараховує 15 лікарів, серед яких і пенсіонери, і студенти медінститутів.
Gismeteo 
