Микола Величко належить до тих людей, які вміють дивувати. Більше дізнаючись про його творчість, думки, мрії, ми наче відкриваємо для себе приховані істини: людські можливості невичерпні, і саме вони допомагають змінювати світ довкола нас.

Хтось не виходить за межі встановлених рамок, навіть подумки боїться змінювати буденне, звичне. А хтось самостійно розширює простір, даючи волю творчості, помислам, прагненням.
Здобута педагогічна освіта і навіть посада завідувача початкової школи не стримали Миколиного бажання спробувати реалізувати себе  у зовсім новій ролі. Робота на телебаченні і досить активна літературна творчість, що відкрила Миколі Величку шлях до Національної спілки письменників України, теж не зупинили прагнення з вигляду дуже спокійного, розважливого хлопця.
Далі – колектив «Подільських вістей», де Микола якнайкраще проявив себе фотокореспондентом. Наша газета стала черговою сходинкою, ступивши на яку, розкривав себе як творча особистість.
— Тут, у «Подільських вістях», я пізнав естетичні засади, які допомогли мені в подальшому стати фотохудожником. Тут пройшов науку спілкування, колективної праці. Газета стала мені родиною. І, мабуть, одним з головних надбань було те, що тут я обзавівся кумами, вибравши хрещених батьків для моїх донечок – старшої Томочки і молодшої Владочки, — розповідає Микола.
Фотороботи Миколи і тепер чи не в кожному кабінеті редакції, хоч їхній автор «замахнувся» на нове, вкрай несподіване ремесло. Як у Величка визріла ідея зайнятися гончарством, мабуть, навіть для близького оточення залишиться загадкою.
Здавалося б, популярність, яку здобув у журналістському, літературному і колі фотомитців, мала би задовольнити творчі амбіції та спонукала б і далі торувати цей шлях. Проте душа мандрівника навряд чи коли хотітиме спокою, вона шукатиме все нові грані, аби розкритися. І навіялася їй, Миколиній душі, забута, а по правді, віджила, народна творчість, що впродовж багатьох десятиліть передавала з глибини почуття, тепло і мудрість гон-
чарів. Він відкрив для себе новий світ, і він поглинав його все більше.
Ще кілька років тому, коли Микола Величко робив перші спроби роботи  з глиною, на увесь Старокостянтинівський район та місто Старокостянтинів, де проживає, залишався лише один гончар Віталій Махнів-Кондратюк, спілкування з яким додало Миколі бажання творити.
Відверто кажучи, ті поодинокі представники гончарного ремесла з колишніх часів, які ще залишаються в області, не приховують, що не бажали б, скажімо так, — гончарної долі своїм дітям, близьким, адже лише на перший погляд гончарство – це гарно і просто, насправді ж — надто важка праця.
Та це не зупиняло гончара-початківця. І тепер глиняні вироби Миколи Величка вже не зрівняти з тими, першими. В них – смак, стиль і характер митця. Недаремно, той, хто розуміється на цінності натурального, оригінального, особливого, прагне мати бодай щось із його виробів у повсякденному вжитку. Микола ж із задоволенням влаштовує майстер-класи для всіх охочих, радіє, що має дві учениці, які вирішили серйозно опанувати гончарство. Загалом Микола Величко намагається якомога ширше популяризувати древнє народне заняття. За свій кошт восени цього року на території замку князів Острозьких, де творить майстер, організував фестиваль народної творчості, на який з’їхалися представники не тільки західних областей України, а й Луганська і Криму. Тож Миколине гончарство не лише прославляло місто, живило присутніх естетичною насолодою, а й відігравало важливу об’єднуючу роль.
Сьогодні майстер все глибше освоює японську техніку гончарства – раку.
— Це мене так зачепило, що навіть почав вивчати японську мову. Ієрогліфи, до речі, можуть багато що розповісти про характер, особливості цього народу. Японці бачать красу в буденних та звичних речах і намагаються передати її. Таке завдання ставлю перед собою і я. Хочу відкривати красу і дарувати її іншим.
Можливо, одного дня Миколі Величкові вдасться побувати в далекій Японії, щоб не лише пізнати мудрість цього великого народу, а й розкрити, бодай трохи, таїну українського. Зокрема, передати настрій, який несе нам усім Святий Миколай-Чудотворець. Нехай сьогодні, у день народження Миколи Величка, він надихне його на особливий витвір.