Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 700

Грудень, хоч і метушливий, бо додає клопотів наприкінці року, зате особливо щедрий на свята. Мандрують вони у наше сьогодення ген-ген з яких давніх часів. Навіть від усвідомлення того, що колись і твої далекі  предки шанували та дотримувалися традицій, до яких тепер долучаємося і ми, якось по-особливому зачіпають душу.

Оце відчуття глибокої народної мудрості неперервного зв’язку поколінь особливо сприймається в родині Петринюків з Теофіполя.  До прикладу, ім’я, яке дали Андрію Петринюку батьки, носив і його дід, і ще давніші представники їхнього роду.
— Я вдячний батькам — Василю Андрійовичу Петринюку, Герою України, мамі Галині Іванівні — за те, що нарекли мене чудовим ім’ям, яке з давніх-давен прижилося в Україні, — розповідає Андрій Васильович. — Сьогодні чомусь дуже часто українці дарують дітям чудернацькі імена і під час  хрещення стикаються з тим, що в переліку святих таких не існує. Як же дитині мати свого янгола-охоронця?
  Я — прихильник українських імен, тому й назвав своїх чотирьох дітей, на мою думку, найкращими з них — Василь, Іван, Марія,  Володимир.
Хоча саме людина стає окрасою свого імені, проте в ньому за народними спостереженнями, криються й основні характеристики. Так, Андріям, як правило, притаманні сміливість, винахідливість, життєрадісність. Вони — самокритичні, уважні до інших,  і готові завжди прийти на допомогу. Всі, хто знає Андрія Васильовича Петринюка, голову Теофіпольської районної ради, стверджують, що ці риси — наче його змальований портрет.      
У цій родині свято Андрія Первозванного — одне з найулюбленіших. Відколи наймолодшенький Володя дізнався про нього, намагається першим привітати татуся. Дитячі побажання — найщиріші і найтепліші, вони проникають у самісіньке серце. І тоді ти  обов’язково висловлюєш Всевишньому подяку за такі світлі моменти, які додають і сил, і наснаги в житті.
У ніч на Андрія багато хто з дівчат загадуватиме на судженого, у багатьох селах бешкетуватимуть хлопці, знімаючи хвіртки, — такі народні традиції, які ще живуть серед нас. А в сім’ях, де мають своїх Андріїв, вшановуватимуть дорогих синів, батьків, чоловіків. Нехай ці традиції не зникають, нехай вони назавжди залишаються частинкою великої української душі.