80 років тому в оцю пору, коли квітне рідне Поділля, в селі Подоляни Кам’янець-Подільського району в селянській родині народився хлопчик Леонід, якому судилося стати вірним слугою землі-годувальниці, в яку він закохався понад усе  і якій присвятив своє життя. Забігаючи наперед, скажемо, що за видатні заслуги у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції на основі освоєння інтенсивних технологій та передових методів організації праці у землеробстві й тваринництві та виявлену трудову доблесть Леоніду Юрійовичу Скринчуку  в рік його 50-ліття, в 1988-му, присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. А ще до того його трудова біографія була збагачена високими відзнаками. У 40-річному віці удостоївся звання заслуженого працівника сільського господарства України. Леонід Юрійович — кавалер двох орденів Леніна, орденів Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», кількох медалей. Обирався депутатом Верховної Ради України, очолював обласну раду сільгоспвиробників, був головою асоціації сільськогосподарських товаровиробників Чемеровецького району. 

До останніх днів свого життя Леонід Юрійович підтримував тісні дружні стосунки з Подільським державним аграрно-технічним університетом (колишнім Кам’янець-Подільським сільськогосподарським інститутом), був почесним професором цього вишу.
Таке визнання, таку шану здобув Л. Скринчук саме на нашій Чемеровеччині, з якою пов’язав своє життя в далекому 1965 році.
Він чув, як дихає земля, як б’ється її серце, знав, чого прагне її душа. Для нього земля завжди була жива: страждає, коли її зраджують, печалиться через чужі помилки, віддячує щедро за турботи, винагороджує за любов. З думками про неї минав кожен його день. Цей унікальний дар він дістав у спадок.
Перші повчальні уроки життєвої науки-землелюбства і землеробства, як писав про Леоніда Скринчука відомий письменник Володимир Маняк у своїй повісті «Земля людей», уроки працелюбства і людяності, справедливості і пам’ятливості дали синові батько і мати. Юрій Никифорович, який повернувся з фронту скаліченим, все життя трудився у колгоспі, Дарія Тихонівна — краща колгоспна ланкова, учасниця першої Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1939 у Москві.
Найкращі спогади в Леоніда Юрійовича залишилися про трирічну строкову армійську службу, яка проходила в Гадчено, що за 40 кілометрів від Ленінграда. Ті, хто відбував другий, третій рік, у всьому допомагали новачкам. На третьому році служби для тих, хто виявив бажання після армії вступити до вузів чи технікумів, були організовані курси. Леонід теж став їхнім слухачем. Вони значною мірою допомогли юнаку вступити до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. А ось там вже виникли деякі проблеми, насамперед з житлом. На першому курсі тулився на квартирі своїх земляків. Потім жили по шість чоловік у тісних кімнатах пристосованого для цієї мети старого виробничого приміщення. Ще на першому курсі його обрали до складу профкому інституту, головою якого був четвертокурсник Антон Коріневич. Відтоді вони підтримували дружні стосунки. І коли він працював начальником управління сільського господарства Гусятинського району Тернопільської області, головою тамтешнього райвиконкому, першим секретарем райкому КПУ, і коли очолював приватно-орендне підприємство «Незалежність» села Гусятин нашого району.
А під час десятимісячної практики на останньому курсі навчання, яку на посаді головного зоотехніка проходив у яромирському колгоспі Городоцького району (це було у 1964 році), Леонід Скринчук познайомився із спеціалістом будівельного відділу тамтешнього райсільгоспуправління Славентієм Бульбою. Вже наступного року, коли після дволітнього розукрупнення знову відновився Чемеровецький район, обидва, молоді, енергійні перебираються в наш край. Л. Скринчук почав працювати зоотехніком колгоспу с. Юрківці, С. Бульба — начальником відділу капітального будівництва районного управління сільського господарства. Коли ж невдовзі Леоніда Юрійовича трудівники райцентрівського господарства за рекомендацією райкому КПУ обрали своїм керівником, обидва чимало зробили для початку газифікації району, зведення важливих виробничих і соціальних об’єктів Чемеровець, бригадного Ямпільчика.
Але то буде дещо згодом. Бо спершу постала проблема нарощення виробництва продукції полів і ферм, зміцнення економіки, фінансового стану господарства, аби мати можливість придбати нову, сучасну на той час техніку, механізувати виробничий процес у тваринницькій галузі. Тоді доводилося вручну збирати підорані цукрові буряки, чистити і вантажити на кузов автомашини, допізна затримуватися в полі, за день давати лад на 25 гектарах плантацій. Кожна вантажівка по 10-15 разів відвозила на Вишнівчицький цукровий завод солодкі корені. Взялися за вирощення і відгодівлю свиней, звели для них типове приміщення.
Господарство ставало прибутковим. За власні кошти, без державної допомоги, спорудили в райцентрі Будинок культури, новий дитсадок. Зваживши на рекомендації керівництва райкому партії, на прохання тодішнього головного лікаря Миколи Шкодича, Леонід Скринчук погодився зробити й таку корисну для людей справу, як будівництво водолікарняного відділення. Причому без проектної документації. Досвід запозичили в сусідньому Городку.
Згодом дійшла черга до початку спорудження Чемеровецької школи № 2, сучасного дитсадка № 2. Двічі господарство своїм коштом ремонтувало дорогу до кладовища селища. Солідну суму грошей вкладено у реставрацію чемеровецького ставка, облаштування бетонних пірсів, човнової станції. Прикро, що належний лад там пізніше не підтримувався. Не без відчутної допомоги колективного господарства побудовано спортивний комплекс, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, який тепер чомусь не готує потрібних селу механізаторів, токарів, зварників. Половину коштів господарства було вкладено у будівництво спорткомплексу. Або такий факт. саме за головування Скринчука фінансувалася двоповерхова добудова приміщення колишнього райвиконкому, в якому, крім райсільгоспуправління, розмістилося управління Пенсійного фонду. А кімнати для очолюваної ним на громадських засадах ради асоціації сільгосптоваровиробників району вже не знайшлося.
Коли Л. Ю. Скринчук очолив юрковецьку агрофірму «Україна», вона по праву посіла своє місце серед кращих агроформувань району. Постійно зростали виробничі показники, поліпшувалися умови праці людей, проявлялася турбота про соціальний розвиток сіл. Але, враховуючи свій пенсійний вік, Леонід Юрійович добровільно погодився, аби на керівну посаду члени господарства обрали молодшого земляка, одного з головних спеціалістів агрофірми. Та щось не виходило в того утримати передові позиції господарства. За п’ять років практично не оновлювалася його матеріально-технічна база, не зростало виробництво. І в 2005 році пайовики агроформування на своїх зборах знову попросили Скринчука стати головою. За три роки в непростих для села ринкових умовах, коли постійно шаленіють ціни на все, що потрібно для сільського виробництва, коли закупівельна вартість тієї ж тваринницької продукції, цукрових буряків у півтора-два рази менша від виробничих затрат на неї, СГК «Україна» зумів придбати три ДОНи, дві сівалки, вісім культиваторів, два розкидачі міндобрив, впровадити нові технології. І при всіх проблемах, щоденних турботах голова залишався простою, доступною, порядною, чуйною людиною. Не втрачав енергії, оптимізму, ентузіазму, товариськості.
Леонід Скринчук справу свого життя передав молодшому сину Олегу, який у 1994 році закінчив агрономічний факультет Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, три роки працював агрономом-насіннєводом у СГК «Україна» с. Юрківці, де головував його батько, вісім років очолював господарство в с. Бережанка, а в 2009 році обійняв посаду свого тата, котрий, на превеликий жаль, передчасно пішов у вічність. ПП «Україна Агро-2С» — передове господарство на Чемеровеччині. Батько пишався б своїм сином, який впевнено і гідно продовжує нести сімейну трудову естафету, з року в рік примножує здобутки рідних Юрківцях та Бережанці.
Олег свято береже світлу пам’ять про свого тата. До речі, абвіатура 2С в назві приватного підприємства розшифровується так: два Скринчуки — батько і син. Саме з ініціативи Олега біля контори ПП «Україна Агро — 2С» відкрито пам’ятник Герою Соціалістичної Праці Л. Ю. Скринчуку.
— Я безмежно вдячний своєму знаному батькові, який з дитинства навчав мене родинному ремеслу, навчив по-справжньому господарювати, відчувати душу рідної землі, яка нас усіх годує, — каже Олег Леонідович, депутат обласної ради від Радикальної партії Олега Ляшка. — Я стараюся робити все так, аби не підвести свого тата. Інакше мені не можна, бо я нащадок Героя.
18 квітня цього року Герою Соціалістичної Праці Л. Ю. Скринчуку виповнилося б 80 років. Та не судилося. Його серце зупинилося 10 жовтня 2009 року. Похований на алеї Слави Кам’янець-Подільського міського кладовища.
Про Леоніда Юрійовича можна говорити і говорити. За свій вік він устиг багато. Це хлібодар, кожен вчинок якого випромінював доброту. Душа Скринчука була завжди відкритою для тих, хто шукав підтримки, чекав допомоги. Він вартий людської шани і доброго слова. Такі люди, як Леонід Юрійович, — це історія не тільки с. Юрківців, але й нашого краю, якою пишаємося ми і будуть пишатися наступні покоління.