Він так любив рідний Зіньків, людей, серед яких виріс, із якими спілкувався, що навіть у своїй багатій науковій спадщині присвятив два ґрунтовних дослідження про рідне село, його минувшину.
Треба наголосити, що і сам древній та загадковий Зіньків на Віньковеччині надто гордиться своїми уродженцями, серед яких гідне місце відведено й Іванові Рибаку. Ім’я кандидата історичних наук, професора, члена-кореспондента Української академії історичних наук, завідувача кафедри Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка – Івана Васильовича Рибака відоме не лише у краї, де минуло дитинство, шкільні роки, а й усій Хмельниччині та науковій спільноті далеко за її межами. Скільки студентів вишу, аспірантів, молодих науковців завдячують, що в їхньому житті трапився він, справжній Учитель.
Та ось уже рік, як родина, близькі друзі, колеги по університету й кафедрі, студентство вишу не мають можливості спілкуватися, слухати, навчатися у надзвичайно обдарованого та працьовитого науковця. На 66 році життя він відійшов у вічність. Підступна хвороба відбирала його сили, а він, працюючи над черговою роботою, намагався встигнути якомога більше, залишити бодай ще одну наукову працю. Рідному університету, (раніше – інституту) Іван Рибак віддав понад 40 років плідного життя. Недаремно його наукова діяльність назавжди внесена до “скарбниці” вишу.
Цьогоріч у роковину великої втрати вперше науковці історичного факультету вирішили провести науково-педагогічні читання за межами університету, в селі Зіньків, на малій батьківщині свого колеги на знак доброї світлої пам’яті про цю чудову людину. Навчально-методичні праці Івана Рибака вважають справжнім скарбом, який відкриватимуть для себе все нові покоління старшокласників, студентів, краєзнавців, істориків.
Про це у приміщенні місцевої школи-колегіуму перед широким загалом розповідали ректор університету імені Івана Огієнка Сергій Копилов, однокурсник Івана Рибака, колишній ректор цього вишу, автор книги про свого друга і колегу Олександр Завальнюк. Кожен виступ професорів історичного факультету був пронизаний скорботою про людину, якою захоплювалися, яку шанували в колективі, та високою оцінкою його наукового доробку.
А після читань на подвір’ї школи під оплески присутніх відкрили меморіальну дошку своєму землякові, учневі Зіньківської школи у 1958-1968 роках, патріоту краю – Івану Васильовичу Рибаку. Зворушливими були виступи тих, хто особисто знав його, і тих, хто лише за розповідями відкривав для себе цю неординарну особистість.
Дружина Івана Васильовича – Олена Павлівна, донька Наталія, онуки, присутні на урочистостях, висловлювали подяку зіньківчанам за добру пам’ять, за співчуття, за добрі традиції, які бережуть і підтримують. Усміхнене обличчя, глибокий погляд Івана Рибака відтепер з меморіальної дошки зустрічатиме і проводжатиме школярів, буде своєрідним нагадуванням про те, яку велику силу дають людині знання, які можливості відкриваються, якщо займаєшся улюбленою справою. І про те, що кожен із нас на цій землі залишає свій слід.
Gismeteo 
