З Анною Франківною Романюк познайомилася в автобусі. Вона їхала до сина у Хмельницький. Розговорилися. І, слухаючи жінку, мені здалося, що досхочу п’ю джерельну воду,  від якої з’являється  відчуття свіжості та легкості — так щиро лилася її мова.

Зрештою, спілкування і дуже непроста робота з людьми супроводжували Анну Франківну впродовж 35-літньої роботи на посаді секретаря сільської ради  в селі Нивра Борщівського району на Тернопільщині. Моя супутниця згадує, скільком людям за тривалі роки роботи змогла допомогти, скільки слів вдячності заслужила від них.
– У кожного – свій характер, своя доля, свої погляди. Та я дуже добре засвоїла науку своїх батьків – знаходити порозуміння у будь-якій ситуації.
    Народилася Анна Шмідт у Буському районі на Львівщині. Закінчила зооветеринарний інститут у Львові, вийшла заміж і встигла попрацювати до декретної відпустки зоотехніком колгоспу. Здається, то було вчора. Насправді минуло сорок років, відколи поєдналися серця Анни Шмідт і Ярослава Романюка. І досі, зі плином стількох років, вона не перестає стверджувати, що доля подарувала їй найкращого чоловіка, найкращих свекра і свекруху.
– Свекруха стала для мене другою мамою, з якою ми ладили, мали свої жіночі секрети, з якою було спокійно, затишно. Якщо хтось мріє про родинне тепло, то його у мене було вдосталь, його я відчувала з перших днів, коли стала на весільний рушник, — веде далі Анна Франківна.
    Оцю теплоту, подумалося мені, й сама вона тепер  дарує не лише односельцям, співрозмовникам, а й таким попутникам, як я.
–  Чим більше добра віддасть людина іншим, тим більше його повернеться до неї, – у цьому я переконана на сто відсотків, –  каже Анна Романюк.  – З таким принципом, а ще – зі щирою молитвою і живе наша сім’я, – каже жінка  і додає, що їде у Хмельницький провідати сина. Везе йому в подарунок, благословивши на самостійне сімейне життя,  оберіг – вишиту Материнську молитву. А ще – образ Боже Милосердя, який захищатиме його від негараздів.
    Мамина думка, мамине слово, і головне  — мамина молитва, завжди будуть підмогою дитині, бо мають неабияку силу.  Мій чоловік із трепетом ставився до рідної неньки. І, бачу, таке ніжне, добре, чутливе ставлення й у нашого сина. Як приємно чути від нього заспокійливі слова, відчувати турботу, знати, що твоя дитина дорожить тобою. У цьому і є велике материнське щастя.
    А обов’язок кожної матері дати своїм дітям  головне — людяність, доброту. Прищепити любов до рідного краю, народу. Щоб берегли своє коріння, шанували матерів, бо їхня любов до дітей — всеперемагаюча.
Щиро вітаємо всіх матерів зі святом. Нехай Бог береже вас, аби могли молитися за своїх дітей ще довго-довго.