У Деражнянському районі найбільше багатодітних працівниць поштового зв’язку.
І цей досить цікавий факт не міг залишитися без уваги «Подільських вістей», адже тут проживає сім багатодітних родин. До прикладу, в Тетяни Соловей із відділення поштового зв’язку села Новосілка — п’ятеро дітей, Віталіна Матусевич, яка працює у ВПЗ Коржівці, — четверо, а Наталя Іванова з села Згарок та Надія Кукурудза з Майдану-Чернелевецького виховують по троє діток. А от у Світлани Кримінської, начальника відділення ВПЗ села Вовковинці, а також листонош Зіни Петращук із Шпичинець та Лідії Марар із ВПЗ села Новосілка — по вісім діток. Ясна річ, перше запитання, до цих, без перебільшення, супермам: як вони все встигають? Бо ж виростити й виховати одну дитину — завдання не з легких і дуже відповідальне. А якщо, до прикладу, дітей аж вісім? Отож дізнатися всі секрети вирішила в багатодітній сім’ї Марар, яка проживає у Деражні.
Двері гостинно відчинила 37-річна красива жінка — Лідія Павлівна. Неабияк захопило, наскільки доглянута й ошатна оселя, на подвір’ї вистелена бруківка. Сім’я мешкає в приватному будинку, навколо якого безліч квітів. Звичайно, за ними є кому доглядати: з чоловіком, В’ячеславом Борисовичем, виховують шість хлопців та дві дівчинки. Отож клопотів, розповідає жінка, вистачає, але всі звикли допомагати одне одному.
Лідія здобула спеціальність кухаря, та, якийсь час пропрацювавши, вісімнадцятирічною вийшла заміж. Після народження першої дитини в 2000-му році, кожні два роки мали поповнення в сім’ї. Жінка з посмішкою розповідає про декрет, який триває майже 18 років. Однак за домашніми клопотами та вихованням дітей, добряче скучивши за роботою, вона через сім років почала її шукати. Нинішній начальник Деражнянського центрального відділення поштового зв’язку Інна Іванівна Цвірінькал запропонувала посаду листоноші. Звісно ж, ніхто не очікував, що молода мама одразу ж відгукнеться на пропозицію. «Із дитинства цікавилася саме цією професією, — ділиться Лідія. — Здавалося, що коли поштар приходить до оселі, то приносить клієнту не лише періодику та пенсію, а й гарний настрій. Тому не раз уявляла себе листоношею. Але навіть і не сподівалася, що мрія здійсниться».
Попервах, коли освоювала нову для себе роботу, допомагали діти й чоловік. Пізніми вечорами він супроводжував дружину-листоношу з навколишніх сіл. І це, як зізнається жінка, не стало перепоною, адже вони сповідують досить активний спосіб життя. Іноді по можливості подорожують, люблять піші прогулянки на природу. Тож всидіти їй на одному місці було важко. Проте, пропрацювавши 10 місяців, пішла в декрет. Але клієнти й досі запитують при зустрічі, коли вже повернеться їхня улюблена листоноша на роботу. «Хочеться для людей бодай трішки залишати приємного, бо ж негативу в сучасному світі так багато. Люди спраглі доброго слова, через грубощі і недоброзичливість, — каже Лідія Павлівна. — Моїми клієнтами, в переважній більшості, були люди пенсійного віку, які часто хворіють, потребують підтримки. Тому ніколи й не шкодувала таких слів, з часом прикипіла до кожного».
Лідія Марар родом із Красилівщини. Лише в 2000-му році разом із сім’єю переїхали до Деражні. З часом освоїлися, звикли до людей і вирішили тут залишитися.
«Зараз старшій донечці Анні 18 років, — розповідає жінка, — тільки-но закінчила 11 клас. А також музичну школу по класу фортепіано. Дівчина мріє стати перекладачем, самостійно вивчила турецьку мову. Синочок Веніамін, якому п’ятнадцять, опановує професію водія. Крім того, грає на сопілці. До прикладу, чотирнадцятирічний Олександр навчається в школі, має неабиякий хист до малювання. Пише картини. А от син Любомир перейшов до шостого класу, навчається грі на скрипці».
Перервавши розповідь Лідії про її діток, не могла не запитати: «Звідки ж такий потяг до музики?» Жінка з усмішкою відповіла, що це, мабуть, гени. Бо всі родичі по її лінії — музиканти.
«Після Любомира народилася Валентина, — продовжує жінка. — Теж школярка, закінчила п’ятий клас. Завдяки сильній підготовці була прийнята одразу до другого класу. Грає на сопілці та хоче навчатися грі на флейті. Потім народився В’ячеслав, якому вісім років. Освоює гру на фортепіано. Захоплюється дослідженням і вивченням рідкісних видів тварин. Мріє стати фермером».
Про молодшого, шестирічного Віктора, Лідія розповідає, як про дитину, яка наповнена по-дорослому турботою та милосердям до ближнього. Бо завжди намагається бути в пригоді. А найменшенький — Давид, якому незабаром виповниться два рочки, за словами чоловіка, має стати поштарем. Адже такий же активний, як і мама.
Звичайно, ця сім’я, без перебільшення, є прикладом в першу чергу для тих, кому важко займатися вихованням однієї чи двох дітей. Тут ніхто не скаржиться на брак часу, на зайнятість та інші речі. Все базується на розстановці правильних пріоритетів, на власному прикладі. Батьки намагаються щовечора приділити час своїм дітям, аби обговорити день, дати слушні поради. Всі разом порають господарство, разом готують. А ще, як наголосила Лідія, треба давати можливість дитині проявляти ініціативу, привчаючи до самостійності. Тому для її дітей не проблема приготувати на вечерю щось смачненьке. «Наше завдання — привчити дітей до подальшого життя, соціалізувати їх, адже ми не зможемо завжди бути поруч. І намагаємося зробити все можливе, щоб вони навчилися робити правильний вибір, спираючись на ті знання, які ми їм даємо», — підсумувала молода мама.
P. S. Після зустрічі з цією прекрасною сім’єю залишилося багато позитивних вражень. Хочеться додати одне: не варто шукати причин і скаржитися на брак часу, на відсутність підтримки в процесі виховання свого чада. Головне — розуміти, що день, проведений із дитиною, кожна розмова — не лише зблизять, а й дадуть можливість встигнути донести багато важливих речей.
Gismeteo 
