Писати про блискучого і багатолітнього редактора найтиражованішого видання держави та феноменальну постать в журналістиці Йосипа Івановича Ядуху — з одного боку — надскладно, а з іншого — без найменших зусиль.
Чому не просто, тому що герой розповіді вимогливо ставиться до слова і того, хто з ним працює. А за своє творче життя він перебрав, перетрусив мільйони словесної руди, щоб сотворити журналістські полотна найвищої проби. Як колись майстер ставив на своєму витворі клеймо, чим стверджував якість та гарантію, так і наш маестро міг би позначити своєю особистою міткою усі свої твори. Легко ж писати про ювіляра тому, що весь він на долоні, відкритий, щирий і доля його мережана такими поворотами в житті, що лишень тобі залишається стенографувати всі ті колізії.
Розпочав Йосип Іванович шлях у велику журналістику ще 51 рік тому з посади рядового кореспондента Віньковецької районки. Всього три роки працював молодий журналіст на свій бездоганний авторитет, здолавши одразу всі щаблі
ієархії редакції, щоб очолити її. Як відомо, є люди, яких заспокоює, розслабляє миттєвий успіх і вони до кінця днів своїх спочивають на тих лаврах, не помічаючи, що стали архаїзмами і консерваторами. Однак це не про Йосипа Ядуху. Він опанував, даруйте, кілька професій ще там на Віньковеччині. Друкаря, бо стежив за виходом у світ кожного номера «Сільських новин», будівельника, бо звів найкращу друкарню в області господарським способом, тобто з миру по копійці. Автомобіліста, бо «пробив» службові УАЗики, тож репортери районки вже не добиралися бозна-куди за принципом «ноги в руки»... Успішного менеджера із периферії не зміг не помітити редактор «Радянського Поділля» С. В. Хмиз. Запросив на посаду заввідділом пропаганди. Завданням цього найкаторжнішого підрозділу було висвітлювати в кожному номері через призму догми марксизму-ленінізму переваги соціалістичної системи над загниваючим капіталізмом. Словом, із нічого потрібно було творити щось вагоме, помпезне і неспростовне. Поміж журналістів мовилося, що після відділу пропаганди найстрашніший чорт вже не страшний. У 1993 році Йосип Ядуха приймає «Подільські вісті» («Радянське Поділля») у жалюгідному стані. Тираж — нікчемний, газетного паперу — нуль. Половина колективу — хто куди.
Купували цукор — міняли на папір. Придбали деревообробні верстати — та ж сама бартерна операція. Згодом знайомство із директором Жидачівського паперового комбінату п. Ломакою, родом із Деражнянщини, який під чесне земляцьке слово позичає редакції... вагон паперу. І коли інші газети держави канули в Лету, “Подільські вісті” сягли золотого віку. А далі феномен епохи, бо в історії жодного часопису не було, щоб він власним коштом придбав аж... 35 квартир для своїх працівників. Тут, звісно, спрацював мененджерський талант Йосипа Івановича, помножений на працелюбність колективу, вміло підібраного тим же Ядухою. Саме за простоту, толерантність, благодатну ауру журналісти Хмельниччини обрали Йосипа Ядуху головою ОО НСЖУ. За час його керівництва 39 працівників ЗМІ отримали звання заслужений журналіст України, 12 — державні нагороди, а ще 6 — стали переможцями конкурсу спілки “Золоте перо”. Титанічна праця самого ювіляра увінчалася орденами “Знак Пошани” (1976 р.), “За заслуги III ступеня” (1998 р.), почесним званням “Заслужений журналіст України” (2001 р.), Грамотою Верховної Ради України (2003 р.), Почесною грамотою Кабміну (2003 р.). А ще, як жартують колеги Йосипа Івановича, колектив “Подільських вістей” обов’язково висуне його на здобуття “заслуженого”, а може й “народного” грибника та шахіста України. У цих захопленнях, як і в усьому іншому, наш ювіляр неперевершений.
Колектив “Подільських вістей”, весь журналістський корпус Хмельниччини щиро вітає Йосипа Івановича Ядуху із сонячним ювілеєм. Нехай зозуля накує Вам, вельмишановний Йосипе Івановичу, ще не один десяток літ, щоб вони досхочу купалися у міцному здоров’ї, благополуччі, радості від дітей, онуків і правнуків. До речі, обидва сини ювіляра Віктор та Сергій відомі на Поділлі особистості. Віктор — успішний керівник підприємства та заслужений працівник транспорту України. Сергій — кандидат економічних наук. У цьому, погодьтеся, неабияка заслуга їхнього батька і, безсумнівно, неспростовний закон генетики у найкращому сенсі цього слова.
Gismeteo 
