Редакційна пошта щоднини повниться десятками листів. І нам, журналістам, приємно, що довіряєте, ділитеся радощами та наболілим. Найбільше листів стосується війни, розповідей про тих, хто, виборюючи нам мирне небо, втратив здоров’я, а нині стикається з жорстокою несправедливістю, добиваючись так щедро обіцяних владою земельної ділянки чи пільг.
Багато читачів припускають, що війну ще довго затягуватимуть українські владоможці, бо вона їм вигідна. «Звісно, що зручна та війна, яку й війною ніяк не назвуть, нашим можновладцям, — стверджує у своєму листі Степан Мусій з Ізяславщини. – Скільки списується мільйонів гривень на неї щодня! У мене безліч знайомих хлопців, які воювали на сході з самого початку. Так ось, вони запевняють, що безглуздя оте зупинити можна було ще тоді, одразу. Вистачало ж бо у нас і людей, і техніки, і зброї, не вистачало головного – наказів. Усілякі обов’язкові лише для нашої сторони режими тиші і т. д. навмисно вигадані, аби затягувати кровопролиття».
«Мій дідусь часто розповідав, як разом з росіянами, пліч-о-пліч, воювали вони проти фашиста, як ділилися останнім ковтком води, як викурювали одну на всіх цигарку, — пише Неоніла Вітківська з Новоушиччини. — Як гордився він, що змогли, що вдалося здолати ворога, що живуть діти й онуки під мирним небом. Як часто згадував аж надто жорстоку й страшну ціну Великої Перемоги. Як багато ночей, прокидався із криком: «До бою!». Я не знаю, якими мені словами нині пояснити йому на його ж могилі, що наробилося у нас, що сталося. Яке прокляття подіяло? Як трапилося, що через психічне захворювання й амбіції російського президента пішов на нас війною народ, якого завжди вважали братнім? Не знаю, які підібрати слова, аби пояснити, що ворогами стали кровні родичі, що пересварилися між собою всі друзі. Але на фоні всього цього успішно поповнює бюджет ворожої країни бізнес нашого Президента, його син виставляє в соцмережі фото, на якому він у футболці з російським написом… Як це все пояснити?»
«Мені дуже сподобався висновок ведучої новин одного з телеканалів після трансляції презентації «Книги Добра», у якій взяв участь Порошенко, — читаємо у листі Марини Шебурак із Ярмолинеччини. – Пам’ятаєте, вона сказала: «Добро буває різним. Треба ділитися добром. Якби наш Президент поділився з нами добром. Тим, що у нього в офшорах, чи яке він отримав від Липецької фабрики… Тому наявність безвізу для бідної нації, де пенсіонери не мають на хліб і за послуги заплатити — дурниця. То ні про яке добро краще не говорити». Хіба вона не правду каже? Про яке добро можуть говорити ті, чиї діти навчаються за кордоном, харчуються й живуть, мов у казках, тим, чиї діти гниють в землі сирій, поклавши за Україну життя. Мені, здається, цих загиблих хлопчиків, цих єдиних чи ні, не важливо, дітей у батьків, чиїхось татів і коханих наші чиновники людьми не вважають. Для них це просто бойові втрати, які, на відміну від купюр, що лягають у їхні кишені, нічого не значать».
«Шкода, що та війна ніяк не скінчиться. Шкода, що хоронимо щоднини загиблих бійців, не наголошуючи, що вмирає з кожним з бійців цілий Всесвіт, навіки змінюючи й забираючи всі світлі фарби з життів осиротілих рідних, — пише Ліна Бойко з Деражнянщини. – Хіба не соромно нам, що допоки пенсіонери з мізерних своїх пенсій скидаються, аби сякий-такий харч та одяг волонтери на передову відвезли, з жиру бісяться ті, хто при владі, не соромлячись декларувати соту частину статків, решта ж бо завбачливо на родичів записана? Хіба не стають їм у горлі ті делікатеси, коли добре знають, що пенсіонери у цій країні ледь з води на хліб перебиваються?».
«Така тотальна несправедливість можлива хіба що у нашій державі. В той час, як з 1 липня розмір мінімальної пенсії в Україні зріс до 1435 гривень, а прожитковий мінімум «вирівняли» до 1777 гривень, мільйони людей просто фізично не здатні існувати на ці гроші. І справа не тільки у підвищенні цін на продукти та комунальні тарифи, — пише Петро Слободян зі Старосинявщини. — Доросла людина просто фізично не зможе вижити на ці гроші. У жодній цивілізованій країні світу таке в принципі неможливо. Хочете приклад. Будь ласка. Польща: прожитковий мінімум 255 €. Пенсія — 500 €. Німеччина: прожитковий мінімум 670 €. Пенсія — 1 000 €. Туреччина: прожитковий мінімум 434 $. Пенсія — 600 $. То чи не свідоме це винищення нації? На сто відсотків у цьому переконаний: одних виб’ють на війні, інші вимруть вдома, треті зіп’ються. Земелька лишиться. Класний сценарій, панове!».
Листів у нас ще багато. Кожен з них по-своєму болючий. Втім газетні шпальти не мають можливості вмістити всі їх за раз. Тому друкуватимемо їх згодом. Вдячні за довіру, шановні читачі. Пишіть нам ще.