Коли до редакції надійшов черговий лист від бійців з передової з подякою волонтерам Деражнянського благодійного фонду «Мир та добро», набрала по телефону її керівника Мар’яну Сенчук.
«Це не наша заслуга, — скромно каже жінка. — Бо ж тим, що вдається завезти не лише добротні закордонного виробника одяг, взуття, їжу, ліки, а й дороговартісні замовлення необхідного, до прикладу, для ремонту техніки, а подекуди й власне техніку, оснащення, обмундирування, завдячуємо кожному, хто нам допомагає. Серед них є такі, з ким пліч-о-пліч з початку війни. І, попри зайнятість неабияку, жодного разу не відмовили. Якраз нині у справах побуваємо у, так би мовити, основних спонсорів. Поїхали з нами. Хочемо, щоб читачі знали про їхні славні вчинки». До слова, й чи не всі члени фонду — доволі успішні підприємці, тож їхній матеріальний вклад на потреби бійців досить значний. Втім, про себе вони говорити не люблять. Тож кілька слів від тих, хто допомагає фонду, а відповідно бійцям, хто, як-то кажуть, за кулісами волонтерства.
Анатолій ПЕРЕЙМА, приватний підприємець, голова асоціації фермерів та приватних землевласників області:
— Я — десантник, а вони, як відомо, не бувають колишніми. Не хочу, аби закидали, мовляв, одягнув тільняшку, а хлопці там воюють. Моя праця необхідна тут, а захисники мають відчувати, що про них на мирних територіях дбають, пам’ятають їх, їм вдячні. Допомагати почав ще з Майдану, більше півсотні тисяч гривень туди довелося вивезти. З початком війни їздив на схід як волонтер.
…Коли був головою райдержадміністрації, довелося похоронити шістьох захисників України, синів Деражнянщини. Це неймовірно, невимовно важко. Досі новини з передової слухаю стоячи. Тому завжди з радістю і навіть вдячністю допомагаю волонтерам, стараюся не відмовляти ні бійцям, ні їхнім сім’ям, усім, хто наближає Перемогу. Якось навіть обпікся на цьому — професійно розвели шахраї. На Дні десантника в обласному центрі познайомився з, як він себе назвав, «кіборгом». Той розказав кричущу правду Донецького аеропорту, показав фото, і, найголовніше, шрам через увесь живіт. Сказав: під бронежилет осколок втрапив. Зібрав кишки в руки, силу волі в кулак… Гарна була історія справжнього героя сьогодення. Затим поскаржився на проблеми: він з Авдіївки, дружина з Ростова, жити ніде й ні за що. Я їх приписав до себе. Дав сто тисяч гривень на відкриття бізнесу. А потім з’ясувалося, що й один волонтер з «Патріотів України», повіривши у їхню байку, взяв на свою дружину для них у банку 30 тисяч гривень. Шахраї накивали п’ятами. Тепер виписую їх з домівки…
Окрім тісної співпраці з волонтерами, Анатолій Анатолійович військовослужбовцям, у яких орендує землі, платить у півтора рази більше за паї, завжди старається вшанувати їх на свята… До того ж, констатує із жалем, міг би значно більше виділяти і на розвиток інфраструктури, й на армію, якби не перешкоджала влада діяльності фермерів, адже такої зневаги ще, каже, не було. Вкрай заниженою ціновою політикою на фермерську продукцію й унеможливленням здати вирощене фермерів нині вклали на лопатки.
Анатолій МЕНДРИК, голова СФГ «Мендрик».
Анатолій Олександрович говорити на цю тему зовсім не хотів. Роботи, мовляв, вдосталь, ніколи, та й предмету розмови, каже, не бачить: «На моєму місці так вчинив би кожен. Вся країна допомагає. Це святий обов’язок свідомих українців. Он до мене звернулася жінка: мовляв, біда, дитина впала з четвертого поверху. Як тут не допоможеш? Допомагаємо абсолютно в усіх випадках. На армію — поготів. Але афішувати цього дуже не люблю, бо дотримуюся сказаного у Євангелії від Матвія: «А як ти чиниш милостиню — хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня».
Олександр ПРОСЯНЮК, настоятель парафії Пресвятого Серця Ісуса в Маниківцях:
— Зі своїми прихожанами, друзями, однодумцями стали допомагати бійцям з початку неоголошеної війни. Попервах зібрали своїх односельців на схід, придбавши для них усе необхідне. Тоді, спілкуючись з ними по телефону, дізнавалися, що потрібно. Сказав Віктор — треба терміново капітально відремонтувати «швидку», одразу зібрали кошти. На всі прохання стараємося відгукуватися. Прихожани не завжди можуть допомогти грішми, тож приносять їжу, закрутки, одяг. Збираємо все хлопцям і вдячні волонтерам, що відвозять. У мене брат був в АТО рік, тож з його слів, у тому числі, знаю гірку правду війни. А ще їздив зі священиками на схід, возили різдвяні подарунки дітворі у звільнений Слов’янськ. Як і кожного, мене болить те, що коїться в Україні. Війна — це заперечення Божої волі і порушення Його заповідей. Ми повинні покладатися на Бога. Щоразу перед основною службою молимося за мир, за наших захисників. Тож на цім фронті ми теж потрібні. Багато людей тут, на мирних територіях, думають, що війна далеко, і нас вона не торкнеться. Тому, як і більшість священиків, прагну довести людям, що війна в Україні, а отже, стосується кожного, як і прищепити стараюся основне — вміння любити, прощати, не чинити зла, дбати про екологію… Україна ж бо в руках кожного з нас.
Сергій ШАПОВАЛОВ, директор СТОВ імені Шевченка (с. Копачівка), заслужений працівник сільського господарства:
— Волонтери — це своєрідні люди, їх називають дивними, — усміхається Сергій Васильович, — адже на відміну від більшості можновладців, що прагнуть розбагатіти навіть на війні, вони не думають про набивання власних кишень чи зведення котеджів. Залишивши вдома родини, нагальні справи, доклавши максимум зусиль, аби зібрати хлопцям усе необхідне, вони раз по раз рушають на схід. Таких людей направду мало. То як їм відмовити?
Шаповалов співпрацює не лише з БФ «Мир та добро», а й іншими волонтерськими організаціями. А оскільки знаний він на всю Україну, то вже не раз, каже, довелося зіштовхнутися з фейковими столичними волонтерами. Ці випадки змусили вірити лише тим, кого знає. «Окрім немалих сум, — розповідає Мар’яна Сенчук, — Сергій Васильович щоразу виділяє хлопцям продукти. До прикладу, минулого разу дав 40 кілограмів м’яса. То сепаратист за сто метрів чув, як смажать українці шашлик. За його гроші придбали необхідну для масштабної виставки в обласному центрі сітку, поробили добротні фото… Всього й не перерахуєш».
Взагалі Шаповалов — знаний благодійник. Завжди допомагає школам, садочкам, храмам, чимало вкладає у розвиток інфраструктури, культури, спорту, нещодавно дорогу до Гатної зробили, 3,5 мільйона гривень витративши… На військові частини віддав Сергій Васильович дві «Ниви» й УАЗ. «Дивіться лиш, хлопці, — щоб на них начальство не їздило», — сказав. Все просто: Шаповалов завжди за простих людей. Серед численних нагород і грамот у нього чимало подяк від волонтерів і учасників АТО. Заслужено.
Броніслава БОНДАР, керівник СТОВ «Хорост-Поділля» (с. Мацьківці):
З початком заворушень на сході стала допомагати хлопцям з Шаровечки, які йшли боронити Батьківщину, придбаши їм ноші, бронежилети, тепловізори, біноклі… Згодом зав’язалася співпраця з волонтерськими організаціями. Це не лише «Мир та добро». Бо ж ті хлопці, ті діти в окопах, завдяки яким можемо працювати в мирних умовах, заслуговують і на допомогу, і на підтримку, і на подяку. Тому ніколи й у думках не було вчинити за принципом «моя хата скраю», допомагаю і коштами, і продуктами, і яйцями, адже маємо птахофабрику, й з дому закрутки, варення, сало несу… А ще завжди допомагаю будинку пристарілих, храмам, незалежно від конфесії — я це роблю для людей, а вже людям вибирати, куди йти, для мене Бог один. Давня співпраця у мене з дитячим благодійним фондом «Щедрику Ведрику».
На моє запитання, скільки у відсотковому еквіваленті доводиться витрачати на благодійність, Броніслава Францівна усміхається: «Не рахувала ніколи. Дає Бог мені — даю людям. А в нашій царині скупий працювати не буде, бо працюючи біля землі, треба вміти і програвати, і вигравати».
Віталій ІВАНЕВИЧ, голова обласної організації партії «Відродження»:
— Залишатися осторонь цих подій неможливо. Тож, як і належить, активізувалися з самісінького початку. У 2014-ому та й у 2015-му, коли армія зовсім була не забезпечена державою, наші видатки взагалі вимірювалися цифрами з шістьма нулями: бо ж купували все, починаючи зі шкарпеток, форми, взуття, тепловізорів, бронежилетів, закінчуючи пальним, аби те все на схід завезти. Намагалися включатися відразу, аби суттєво допомагати-підтримувати родини, де були загиблі й поранені. Ми й зараз допомагаємо сім’ям загиблих і тих, хто нині на війні: кому дах потрібно перекрити, кому вікна встановити, кому з навчанням дитини допомогти, кому реабілітація необхідна. 2016-2017 роки запам’яталися, з поміж іншого, передусім довжелезними списками ліків, що передавали бійці зі сходу. Ми всі їх закуповували… Активно співпрацюємо з багатьма волонтерськими організаціями із Хмельницького, Деражні, Старокостянтинова, Старої Синяви, Віньковець… Суттєву роль також відіграють афганці, вони не стоять осторонь: хто за зброю взявся, хто у волонтерському русі задіяний. Бо війна, направду, стосується кожного. І кожен з нас тут, на мирній території, працює, заробляє копійку лише завдячуючи тому, що хлопці там стримують війну.
Завдячують БФ «Мир та добро» і хлопці з передової усім-усім, хто долучається до такого потрібного нині Україні —
наближення ПЕРЕМОГИ.
Gismeteo 
