Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 754

Її життя, точніше – робота, є прикладом того «покращення вже сьогодні», яке обіцяли нам і яке спіткало нас усіх, у тому числі й Наталію Гвоздовську – начальника поштового відділення села Цикова Чемеровецького району. Бо, власне, який вона начальник, коли у неї – жодного підлеглого! Хоча донедавна було аж  чотири! Тож у результаті бездумного реформування та оптимізації поштового зв’язку вона, при мінімальній зарплаті, працює одна за начальника і листоношу. Бо хоч підпорядковане відділенню зв’язку село Карачківці за три кілометри від Цикової, але розкидане чи «розкарячене», як тут кажуть (від того, мабуть, і назва), як той Рим – на семи пагорбах, які обійти – добрі ноги тра’ мати. Одного разу Наталя, «озброєна» двома сумками, в одній з яких – пошта, а в іншій – усякий крам, «засікла» свій кілометраж, і вийшло понад… 20 кілометрів! Напівмарафон, який складає  21097 метрів!

– За скільки ж часу Ви долаєте його? – запитую.
– Як коли, – невесело всміхаючись, каже жінка. – Раз на раз не виходить. Листоноша нині – перша інстанція на селі, до якої кожному є діло. Одному – щось порадити, іншому – допомогти. А є такі, що просять слізно: «Поговори зі мною, доцю». То як пройдеш повз?
От так. Там хвилиночку згаяла, там дві чи п’ять, а час не стоїть, летить, як схарапуджений кінь. Тож треба спішити. Бо ж удома – двійко дітей, чоловік, господарство. І все потребує її дбайливих рук. А українська жінка, особливо сільська, вона одвічний і вічний двигун, із зупинкою якого все зупиниться, заіржавіє, розвіється в прах. От тільки коли це нарешті зрозуміє наша влада? А зрозумівши, зробить висновок, що жіночий, як і чоловічий вік в Україні надто короткий, щоб над ними знущатися й експериментувати, як це роблять деякі наші очільники і керманичі з такими людьми, як Наталія Гніздовська і сотні, тисячі їй подібними?