От є в житті зустрічі, які, направду, — не випадкові, бо гарних людей на шляху, як кажуть, треба заслужити. Познайомившись із Тамарою Василівною Бондар — заступником начальника Деражнянського центрального відділення поштового зв’язку — розумію, що саме таку людину зустріла. Надзвичайно світла, добра й привітна жінка, завжди зі щирою душею і посмішкою зустрічає кожного. Та що й казати, начальник відділення Інна Цвірінькал зібрала справжніх професіоналів, а головне — гарних людей, з якими працювати за честь. Бо Інна Іванівна й сама гордиться колективом однодумців, які за роки роботи вже стали як одна сім’я. І завжди може покластися на свого заступника — Тамару Василівну, яка надзвичайно відповідальна в роботі, бо знає — якщо кожен виконуватиме свої обов’язки належним чином, то й результат буде для всього відділення вагомий.

За плечима Тамари Василівни вже досить солідний трудовий стаж, бо прийшла в це поштове відділення, закінчивши Львівський технікум зв’язку, ще зовсім юною дівчиною в далекому 1985 році. Та рік за роком, і так прикипіла до улюбленої роботи, що вона стала для неї єдиним місцем роботи. Пригадує пані Тамара, як розпочинала трудовий шлях із посади оператора страхового відділу: «В ті часи ще курсував поштовий потяг через Деражню, тож доводилося оформлювати, приймати та відправляти велику кількість кореспонденції, посилок. А згодом мене перевели на посаду оператора поштового відділу».
Крім того, доводилося працювати й підмінним оператором на час відпусток, розповідає жінка, тож вирушала й у поштові відділення в села району. Та вже 16 років займає посаду начальника відділення зв’язку.
Хоч Тамара Василівна проживає в Деражні, проте своїм серцем і душею прагне на рідну малу батьківщину — село Шиїнці Деражнянського району. По можливості завжди разом із сестрою відвідують стареньку матір. Бо тато, світла йому пам’ять, відійшов у вічність майже 10 років тому. Отож кожних вихідних намагаються поїхати й допомогти мамі, поділитися з нею своїми новинами. «Бо матір давала найголовніші поради нам — бути людяними, порядними й чесними, — каже Тамара Василівна. — Тому ці слова я пронесла крізь усе життя і тепер уже й своїх дітей навчаю цьому».
Згадує пані Тамара своє дитинство, коли, перейшовши до п’ятого класу до школи в сусіднє село, доводилося долати по вісім кілометрів кожного дня. Тоді курсував шкільний автобус, проте молодшим доводилося по кілька годин чекати, доки закінчаться уроки в старшокласників. А взимку, коли мороз добряче припікав, рятувалися від холоду у відділенні зв’язку неподалік автобусної зупинки. «Спочатку нам, школярам, було просто цікаво спостерігати за працівниками пошти, особливо — як вони сортували пресу. А потім ми почали навідуватися туди частіше й купувати різноманітні листівки. Тож, закінчивши школу, з вибором майбутньої професії вже сумнівів не було», — каже Тамара Василівна. Вміло поєднувала навчання на заочному відділенні у Львові з роботою оператора в Деражні.
Пропрацювавши багато років у сфері поштового зв’язку, вона завжди із вдячністю згадує мудрі поради своїх двох наставників: Ніни Михайлівни Цвірінькал — заступника начальника відділення (на жаль, уже покійна) та Світлани Дмитрівни Кривіцької — інструктора. «У мене, ще зовсім юної дівчини, звичайно ж, виникало багато запитань стосовно роботи, та я завжди мала в кого проконсультуватися й отримати підказки. Проте найголовніше, що вони мене навчили як і де шукати відповіді, підказували потрібну літературу. Тому тепер усім молодим колегам раджу, як колись казала мені Ніна Михайлівна, що наша золота книга — це «Поштові правила», — додає пані Тамара.
І хоч збігали роки, нові працівники приходили на роботу в поштове відділення, а інші виходили на заслужений відпочинок, але зуміла зберегти людяні й теплі стосунки. «Та найважливіше, що наш колектив завжди був і є дуже дружним — вміємо і щиро порадіти одна за одну, а як приходила біда, то не залишалися ніколи осторонь, намагаємося допомогти й підтримати колегу, — каже пані Тамара.
Тамара Василівна з гордістю й особливим трепетом розповідає про свою сім’ю. Адже там вона відновлює сили після трудового дня, надихається радощами за дітей — донечки Олени та синочка Ігоря. Вдячна пані Тамара чоловікові Сергію за підтримку. Тамара Василівна вже радіє онукові Русланчику, тож намагається тепер, як кажуть, нікого не обділити увагою і турботою. А її любові, впевнена, вистачить на всіх.
У житті цієї жінки діє найголовніше правило — бути людяним. І з нього починається і закінчується кожен її день: і на роботі, і вдома. Робота стала її другим домом. Пані Тамара дуже цінує слова вдячності клієнтів на адресу працівників-колег та роботу всього відділення. А більшого, за її словами, й не треба, бо тоді розумієш, що ти вибрав правильний життєвий шлях.