— Не уявляєте, наскільки я був приємно вражений, коли після успішного відбиття диверсійної групи під селом Кримське на Луганщині дізнався, що на нашому БТРі встановлена швидкострільна гармата, випущена на Кам’янець-Подільському заводі точної механіки, — сказав якось мій сусід Вадим, який приїхав на короткий перепочинок зі сходу. — Бойові побратими навіть жартували, що, мовляв, влучно відбивати атаки сепаратистів мені допомагало саме те, що зброя зроблена земляками-кам’янчанами, тому й вона — талісман, що приносить удачу. Можливо, й так, але додам більше — свого часу біля витоків зброярського виробництва у Кам’янці був навіть мій батько, який працював на новоствореному підприємстві фрезерувальником.
З тих пір, як у місті над Смотричем на підставі наказу міністра промислової політики України було створено ДП «Науково-технологічний комплекс «Завод точної механіки», як спеціалізоване підприємство з розробки та виробництва артилерійсько-стрілецьких озброєнь, минуло майже два десятиліття. Нині його головний конструктор-директор Валерій Солодковський пригадує, якими були нелегкими перші кроки освоєння зовсім нової продукції, скільки пішло на це зусиль і нервів, як він спільно з іншими фахівцями-однодумцями побував на підприємствах, котрі вже давно серійно виробляли зброю. Зокрема, у Харківському конструкторському бюро з машинобудування імені О. О. Морозова. Як каже Валерій Станіславович, доводилося вчитися на ходу, докорінно змінювати не лише технологію, навички, але й світогляд, інженерне мислення.
Невдовзі наполегливість, творча праця принесли не лише вагомі досягнення, а й визнання. Коли відомий конструктор генерал Калашников ознайомився з унікальними автоматичними 30-міліметровими гарматами ЗТМ1, ЗТМ2 Солодковського, то надіслав Валерію Станіславовичу свою книгу з таким автографом: «Визнаному зброяреві Поділля, головному конструкторові Солодковському від конструктора Калашникова».
Відтак з року в рік кам’янецькі зброярі своє виробництво удосконалювали, розширювали асортимент унікального кулеметного й гарматного озброєння для сучасної бронетанкової техніки, запасних частин та інструментів до них — близько півсотні різних найменувань, які користувалися великим попитом в Україні та на зарубіжних ринках зброї. Ще б пак, кам’янецькій зброї як за якістю, так і ціною рівних не було. До того ж, усі комплектуючі та запасні частини виготовлялися з вітчизняних сировини й матеріалів.
Прикро, але з розвалом українських Збройних сил, почав активно знищуватися і потенціал вітчизняного військово-промислового комплексу. Українській армії стали не потрібними вироби кам’янецьких зброярів. Скажімо, вже у 1996 році завод точної механіки не отримав жодного державного замовлення і стовідсотково вся його продукція стала постачатися на експорт. Не кращими для зетеемівців були й подальші роки, особливо за попередньої влади. Змушений був залишити своє дітище й піти на пенсію Валерій Солодковський, масово через неотримання зар-платні звільнялися інші висококваліфіковані зброярі, не було збуту продукції, як на дріжджах росли борги із зарплат до бюджетів усіх рівнів. За словами виробничників, робилося все для того, аби довести це унікальне підприємство до банкрутства. Хто знає, можливо, так і сталося б, якби не Революція гідності, інші кардинальні зміни в державі.
Ось тоді на «верхах» згадали про першого директора — генерального конструктора Валерія Солодковського й запросили його на виробництво. Валерій Станіславович крок за кроком став піднімати лежачий завод: шукав нових замовників, укладав вигідні контракти, гасив багатотисячні борги. Безумовно, з початком бойових дій на сході країни стала приділяти більше уваги підприємствам промислово-оборонного комплексу й держава, пішли нові держзамовлення від Міністерства оборони та Нацгвардії.
— Не є секретом, що наші автоматичні гармати ЗТМ1 та ЗТМ2, призначені для боротьби з легкоброньованою технікою, знищення живої сили і повітряних цілей і можуть встановлюватися на різні типи легкої бронетехніки, зокрема на бойові машини піхоти, нині визнані кращими в світі, удвічі дешевші аналогічним закордонним, — наголошує Валерій Станіславович. — Крім того, ЗТМ1 входить до складу бойових модулів, що встановлюються на модернізованих бойових машинах піхоти, на бронетранспортерах, БМД-1, БМД-2 та інших зразках української бронетехніки виробництва Харківського конструкторського бюро з машинобудування. Стрільба з нашої зброї може вестися поодинокими пострілами й автоматичним вогнем за допомогою електроспуску. Гармата має селективне стрічкове боєпостачання з двох патронних ящиків, споряджається бронебійними й осколко-фугасними снарядами. Наскільки мені відомо, наші хлопці там, на сході, не скаржаться на кам’янецьку зброю, яка нині встановлена майже на сотні українських БТРів й досить успішно її використовують у боротьбі з агресором.
Директор розповів, що наразі підприємство отримало досить серйозні як державні замовлення, так і на експорт, практично роботи вистачить на наступні два роки. Аби впоратися із завданнями, деяким виробничим дільницям доведеться працювати в двозмінному, а то і в тризмінному режимі. Взагалі люди не рахуються з часом. Адже усвідомлюють, що працюють на оборону своєї країни. Серед кращих, Валерій Станіславович назвав як ветеранів, так і молодих виробничників: Віктора Атаманюка, Олександра Бурдейного, Петра Зайця, Валерія Потемківського, Євгенія Філатова, Бориса Козицького, Геннадія Кушніра, Дениса Статкевича, Надію Кремінську, Романа Калянчука, Віталія Зайця, головного інженера Миколу Шепілова та багатьох інших.
Варто додати, що заводчани з перших днів антитерористичної операції не стоять осторонь проблем Української армії. Окрім збору коштів на її потреби, вони безкоштовно ремонтують те озброєння, що виходить з ладу під час бойових дій. Валерій Станіславович нині ініціює підготовку фахівців у Кам’янці-Подільському, які могли б ремонтувати на місцях розташування та використання гармати чи кулемети. Для цього зброярі готові проводити теоретичні та практичні заняття, надавати відповідні програми. І взагалі, на переконання Валерія Солодковського, потрібна комплексна державна підтримка військово-промислового комплексу України, увага до нього з боку урядовців, всебічна фінансова підтримка галузі. Адже саме проблема фінансування оборонних розробок є серйозною перешкодою на шляху до розширення виробництва продукції як для власної армії, так і міжнародного військово-технічного співробітництва.
І все ж, незважаючи на ці та ряд інших проблем, нинішньому керівництву підприємства вдалося не лише погасити багатомісячні борги до бюджетів усіх рівнів із зарплати, а й підняти її середньомісячний рівень до 3600 гривень, створити додаткові робочі місця. Відрадним є те, що вперше за останній час зброярі збільшили обсяги виробництва та реалізації продукції в півтора рази й завершують рік з прибутками.
Gismeteo 
