І хто ж з нас не мріє про подорожі! Та якщо одні вибирають масові, так би мовити, випробувані маршрути, то інші – незвідані й екстремальні. Ось як, наприклад, хмельничани В’ячеслав Кравчук та Олена Садома, які вирішили відкрити для себе невідому Африку. Звісно, що поїздці, яка тривала сім з половиною місяців, передувала серйозна підготовка, адже продумати треба було все до дрібниць.

І все ж, як розповідали мандрівники, подорож на чорний континент була сповнена багатьма несподіванками.
— Насамперед, ми прискіпливо підбирали авто, яке б не підводило в далекій дорозі і яке могло стати міні-домівкою, — розповідає Слава. — І коли вибір був зроблений, то дали йому назву Мурзик. Це завдяки йому ми здолали 51 тисячу кілометрів, побувавши в 44 країнах, 34 із яких африканські. Майже повністю об’їхали континент, за винятком тих країн, які закриті для в’їзду, як до прикладу, Лівія.
— Підготовка до поїздки тривала десь зо два місяці, хоча не завадило б присвятити цьому більше часу. Потрібно було відкрити візи в окремі країни, купити техніку для зйомок, визначити маршрут, зробити запаси продуктів, медикаментів, — доповнює Олена. — Мої батьки, лікарі за фахом, потурбувалися, щоб асортимент ліків у нас був якомога ширшим.
Нам довелося зробити щеплення від гепатиту, черевного тифу, жовтої лихоманки. Від малярії щеплення немає, тому мали з собою швидкі тести на визначення хвороби. Я пройшла курси першої медичної допомоги.
Відсвяткували Славин день народження у травні і через кілька днів вирушили в дорогу. Нас проводжали більше сотні друзів і знайомих.
— Якось я прочитав про мандрівку двох бельгійців і вирішив будь-що об’їхати на колесах Африку, — розповідає В’ячеслав. — Не хотілося відкладати мрію в довгу шухляду і я думав про напарника, який би згодився на це. А потім прийняли рішення, що поїдемо з Леною.
— Мабуть, ця далека подорож стала багатою не лише на враження, а й на життєві уроки?
— Це справді так. Треба було у багатьох моментах швидко приймати рішення, або ж мати неабияку витримку, терпіння, — каже Лена. — Мені довелося навчитися торгуватися, не панікувати, коли на гірських дорогах машину зносило в кювет, ми зберігали спокій, коли подовгу нас тримали на кордоні, не піддавалися, коли вимагали хабар.
— Перед в’їздом у Мавританію дізналися, що заборонено ввозити спиртні напої та м’ясо, а ми перед тим в Іспанії купили хамон, — додає Слава, — тож треба було оперативно приймати рішення. Подібних моментів вистачало.
— Подорожі – це завжди ще й нові знайомства…
— До речі, саме мандрівкам я вдячний за багатьох друзів, з якими не пориваємо зв’язків. Подорожуючи, я свого часу познайомився з сімейною парою з Баварії. Під час цієї — ми побували у них в гостях. Життєва мудрість вісімдесятирічної жінки та її чоловіка мене по-справжньому вразила. За плечима у них довге спільне життя і вони переконані, що терпіння, вміння поступатися одне одному — це основа сімейних стосунків. Важливо дорожити тим, що маєш.
А вже в африканському Марокко, якраз під час Рамадану, нас поліцейські запросили на вечерю, яку приготували їхні дружини. Вперше спробували качачі яйця, пиріжки марокканців. Спілкувалися переважно жестами, але щирість, приязність незнайомців нас вразила.
Ще одне знайомство – на паркінгу в Мавританії, з директором кількох електростанцій, який раніше працював в ООН. Потім ми провели не один день разом, відвідавши багато цікавих місць.
Заприятелювали з британським генералом, який опікується бездомними дітьми Сьєрра-Леоне. Незабутні години спілкування з надзвичайно доброю людиною на ім’я Хенквін. Він так і говорив «Моя релігія — доброта. Першим роби добро, і воно до тебе обов’язково повернеться». Його слова залишилися з нами, — каже Слава.
— Усіх вражень, звісно, не передати, але поділіться тими, що приходять на думку першими.
— Західне узбережжя Африки, яке обрали для подорожі, менш цивілізоване, там менше туристів, воно складне за ландшафтом, маршрутними шляхами, але значно цікавіше, бо ще позбавлене впливу інших країн. Білий турист в Нігерії – дивина. Але приємно, що і тут знають про Україну, прізвища футболістів Шевченка і Ярмоленка – у них на слуху.
Ми зустріли митника в Зімбабве, брат якого навчається в Україні, і це було дуже приємно. Коли ночували в пустелі, то мене вразило нічне небо, густо всипане зорями. І Чумацький шлях там теж особливий. Намібія справила на нас приємне враження. Хороша інфраструктура, їжа, ціни. І, звичайно, спілкування. Це надзвичайно зворушливо, коли, побачивши український прапор, до нас підходили, розпитували, з нами хотіли порозмовляти. Прапор України, як і вишиванки та багато іншого, нам перед поїздкою подарували друзі, знайомі і, думаю, ми гідно представили Україну.
Без перебільшення, В’ячеслав Кравчук та Олена Садома увійдуть в історію як перші українці, котрі об’їхали африканський континент на автомобілі. Можливо, їхня енергія, бажання відкриттів запалить й інших людей пізнавати світ і відкривати йому нашу Україну.
Було багато труднощів, були, зрозуміло, чималі затрати, але після повернення В’ячеслав та Олена ділилися лише позитивом. Крім того, мандрівники організували благодійний аукціон. Понад 13 тисяч гривень переказали вони благодійній організації «Фундація прямої допомоги», що підтримує онкохворих дітей. Під час цього аукціонну автомобільний номер з південноафриканської республіки за п’ять тисяч гривень придбав Віталій Олуйко.
— Коли дізнався, що кошти перекажуть хворим дітям, хотів бути причетним до такої благородної справи, — каже Віталій Миколайович. – Олена — в минулому моя студентка, була учасником молодіжного європейського парламенту. Приємно вражений сміливістю, рішучістю В’ячеслава та Олени. Вони – генерація нового покоління українців, якими варто гордитися, адже несуть з собою просвітницьку, гуманітарну місію – мислять позитивно, живуть активно і надихають інших.

* Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно» проводиться за ініціативи Українського журналістського фонду та благодійного фонду Олександра Шевченка.