Наталка Марчук на посаді оператора поштового зв’язку у Деражнянському центральному поштовому відділенні вже шість років. Роботу любить так, що готова говорити про неї без кінця. А коли в жінки горять очі, на вустах усмішка і вона сама випромінює суцільний позитив  і дуже світлу енергетику — направду заряджаєшся неабияк на цілий день. Молода жінка, звісно ж, з особливим трепетом розповідає і про свою сім’ю — чоловіка і донечку, і про батьків, які вже давно на пенсії. Отож за нагоди Наталка завжди поспішає додому, аби наговоритися з мамою і послухати батькових порад. І особливо запам’яталася її розповідь про п’ятий пальчик. Вона народилася у батьків третьою дитиною (Наталка має двох старших братів), тому тато колись сказав такі слова: «Після народження донечки — рука стане повною — двоє батьків і троє діток, бо на ній буде п’ятий пальчик».

Наталка з родини військового, на світ з’явилася у Молдові. А до України батьки повернулися, коли їй було п’ять років, бо обоє родом із села Літки, що на Деражнянщині. Тому є що згадати — безліч переїздів, татів гарт і витримка. А безмежна любов між батьками сформували і найкращі риси доньки. Спершу батьки отримали роботу і будинок від колгоспу, а вже згодом придбали власний. Вона й досі зі сльозами на очах говорить про листування батьків, коли тато був на службі. Бо мама зберегла і пронесла крізь усе їхнє життя оту любов, яка закодована в кожному рядку, і в кожному слові...
З великою гордістю Наталя розповідає про двох братів, бо вони для неї є її крилами. І на запитання про них одразу ж відповідає трьома словами: «Я їх обожнюю». Вона наче ніжна квіточка, яку всі намагалися оберігати й захищати. Бо мама народила її у сорок сім років, тож із старшим братом у Наталки різниця у віці аж сімнадцять літ.
Наталка, закінчивши Хмельницький кооперативний технікум за спеціальністю «бухгалтер», навчалася у львівській академії, працювала у сфері торгівлі, і має досвід шиття. Та несподівано їй запропонували посаду оператора поштового зв’язку і вона одразу ж погодилася. Зізнається, що така робота дуже до душі, бо робота з людьми, живе спілкування дає їй неабияке натхнення. Отож, швидко мобілізувавши свої зусилля, спрямувала їх на освоєння посадових обов’язків. І, звісно ж, завдяки підтримці, настановам колег і начальника відділення Інни Іванівни Цвірінькал, зуміла швидко навчитися. Тепер же з усмішкою розповідає, що саме на цій посаді відчуває себе, як кажуть, на своєму місці дуже комфортно.
А головне на роботі — це прекрасний і згуртований колектив і допомога за будь-яких обставин.
Наталка дуже комунікабельна. Воно й не дивно, бо робота зобов’язує, але вона за роки вже добре знає своїх клієнтів і завжди поцікавиться їхніми справами та усміхнеться. Бо ж найважливіші слова почула від батьків: «Завжди треба бути людиною. Цього достатньо, аби гідно пройти свій життєвий шлях».
Після трудового дня Наталка поспішає до своєї сім’ї. Як лишень випаде нагода, завжди намагаються проводити час разом — з чоловіком Михайлом та донечкою Марійкою. Десятирічна доня радує батьків своїми досягненнями у танцювальній студії, бере участь у різноманітних конкурсах, добре навчається.
Наталка дуже активна і зізнається, що трохи екстриму не завадило б, тож і планує здійснити свою мрію, стрибнувши з парашутом. І так буде, бо звикла досягати мети — цілеспрямовано та наполегливо.