Його очі бачили сотні битв, а руки робили тисячі пострілів. Він — це історія нашої держави, це ветеран Другої світової війни, який героїчно боровся за Перемогу. І таких як він було мільйони…

Тоді, навесні 1941-го, у ще зовсім юного Павла Столбового, якому виповнилося лише 15 років, планів та задумів було чимало. Здавалося, усе життя попереду, і, звичайно, вимальовувалися райдужні перспективи. Та всі задуми про майбутнє обірвалися 22 червня 1941 року, коли німці ступили на нашу землю.
 Про те, аби піти на фронт, Павло задумався у свої юні роки, та шансів опинитися на передовій не було. Тож він разом з батьком виходив у відкрите море з риболовецькою артіллю в Архангельську для забезпечення морською продукцією фронту.
 Коли виповнилося 17 років, він у військкоматі без вагань сказав, що йому вже 18, і, як тоді часто бувало, там повірили. Так Павло опинився на 1-му Українському фронті, в піхоті, яка в атаку йшла першою, тож вижити під кулями вдавалося не всім.
 Нашого героя доля таки вберегла, хоча були поранення, труднощі, які, здавалося б, неможливо витримати людині, але Павло, попри все, вистояв. За мужність та відвагу відзначений багатьма бойовими нагородами, серед яких найдорожча - медаль «За відвагу». Досі ними гордяться його рідні та близькі.
 Про бойові шляхи він не часто розповідав, однак, пригадує старша донька Наталя, інколи діставав пожовклі фронтові фотографії, довго роздивлявся їх і з теплотою розказував про кожного бойового товариша. У кожного з них була своя життєва дорога, яка у роки війни зійшлася в один бойовий шлях. Комусь судилося вижити, а хтось поліг від ворожої кулі. Як згадував Павло Олександрович: «Перед першим боєм, ми, зовсім юні, розуміли, що буде загибель, та чомусь кожен думав, що його куля омине».
А ще, кожного року, поки Павло Олександрович був живим, із нетерпінням чекав настання весни і День Перемоги, коли він покладав квіти до пам’ятника загиблим воїнам, вклонявся їхній мужності і героїзму. Цей день для нього був сповнений болем втрат і сльозами радості Великої Перемоги.
 Тож честь і хвала кожному солдату, який здобув Перемогу у Другій світовій війні.