У минулому трудові династії — приклад досить поширений. Діти наслідували батьків, обирали їхню професію, часто працювали в одному господарстві. Династії хліборобів вражали рекордними здобутками, мало не фанатичною відданістю роботі, по праву заслуговували пошани, були гордістю більшості колективів.

Та часи змінювалися, чимало сільських родин бажали своїм нащадкам, так би мовити, легшої долі, легшого хліба. Вибудовували в уяві примарні висоти, що беруться без зайвих зусиль, відпускали з легкістю і без жалю. Та, на щастя, не всі.
—  Я завжди мріяв, що все, чого навчився, що вмію, передам своїм синам, —  розповідає Михайло Петуча. — Ми усі, мабуть, сподіваємося, що наші діти будуть розумнішими, талановитішими. Та хто, як не батьки, зможуть дати їм основу, щоб міцно ставали на ноги, розвивали свої здібності? Тепер, коли дивлюся, що мої сини Олег, Олександр — самодостатні люди, толкові спеціалісти, що мої онуки навчаються і хочуть проявити себе в сільському господарстві, почуваюся дуже щасливим, —  каже співрозмовник.
А початок трудового шляху самого Михайла Івановича Петучі розпочався відразу після завершення строкової служби в армії. Він уже здобув професію механізатора в Дзеленецькому профтехучилищі, тож пішов працювати в тракторну бригаду села Канівка, що неподалік його рідної Петрівки. Згодом закінчив Новоушицький технікум механізації. На тих ділянках роботи, де потрібні були його вміння, добросовісно виконував усі завдання. І на цьому шляху, довжиною сорок літ, Михайлові Івановичу довелося збирати врожаї на зерновому, буряковому комбайнах, працювати зав-
майстернею, бригадиром, головним інженером. У цьому переліку криється стільки зусиль, стільки старань, що вистачило б і на цілий колектив. Недаремно за трудові звершення Михайла Івановича Петучу нагородили двома орденами Слави — ІІ і ІІІ ступенів, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, бронзовою медаллю ВДНГ. Неодноразово вшановували кращого працівника господарства села Поляни і численними подарунками. П’ять скликань Михайло Петуча обирався депутатом Волочиської районної ради.
Оце прагнення — нічим не осоромити добре ім’я, не підвести свою сім’ю — передав батько синам Олегу й Олександру. Олег Петуча працює механіком Групи компаній «VITAGRO» у Волочиську. Старший Олегів син —  студент Київського аграрного університету, здобуває фах агронома. Молодший — навчається в аграрному коледжі від Кам’янець-Подільської державної аграрної академії.  Хлопцям є ким пишатися, є на кого рівнятися, і бажання присвятити себе сільському господарству, запевняють, було свідомим.
Неподалік батьківської хати, у Полянах, працює й молодший син Михайла Івановича — Олександр. Відтоді, як прийшла у їхнє село господарювати компанія «VITAGRO», він залишається у цій згуртованій команді.
—  Тим,  що прикипів до роботи на землі, завдячую батькові, —  розповідає Олександр Михайлович. — З ним працював в одному екіпажі на жнивах, від нього набирався досвіду. Мій батько — зразок людини, яка віддана роботі, сім’ї, своєму селу. Він збудував дім, дав путівку в життя нам, його синам, про нього чую тільки добрі слова від односельців.
—  Якби міг, я б і зараз не покинув роботи, тим паче, така прекрасна техніка з’явилася. На сучасних комбайнах, тракторах працювати — одне задоволення. Шкода, ноги вже зовсім не хочуть бігати, —  каже голова родини. — А душа рветься в поле…