Завітавши до оселі Ніни Іллівни Туренко, яка проживає в Лисанівцях Старосинявського району, були приємно вражені теплою зустріччю з нашою давньою передплатницею.
Жінка через життєві обставини залишилася одна, має проблеми зі здоров’ям, тому тепер нею опікується соціальний працівник і подруга. Коли зайшли (без попередження) до оселі пані Ніни, то побачили товстенького котика, який ніжився на ліжку... Одразу відчули тепло й затишок, які тут панують. А головне — жінка, незважаючи на непрості життєві обставини, посміхалася... Вона дійсно любить життя і цінує його по-справжньому.
Ніна Іллівна народилася в далекому 1940-му... Та вже у дворічному віці осиротіла — померла мати, а батько пішов на війну. Через деякий час вони із сестрою і братами отримали звістку, що батько пропав безвісти.
«Пам’ятаю, як ми, малі, під лісом гралися. Аж тут брати закричали, що йде наш батько», — розповідає Ніна Іллівна. Тато із травмою ока повернувся додому.
Минули роки, діти виросли, одружилися і покинули батьківську хату. Та доля розпорядилася так, що пані Ніна прожила з татом до кінця його життя в рідних Лисанівцях. Вона завжди бігла за порадою до батька. У чотирнадцять років пішла працювати в колгосп, тож місцеву десятирічку довелося закінчувати заочно. Працювала в ланці, доглядала понад 80 маленьких телят.
З чоловіком Іваном (світла йому пам’ять) прожили в шлюбі щасливих 47 років. Вже минуло відтоді десять років, та біль утрати й донині не минув. Бо діток Всевишній не дав, тому жили одне для одного. Тримали чималу господарку, мали худобу, розводили свиней. Іван теж працював у колгоспі. Як згадує Ніна Іллівна, жодні проводи в армію не обходилися без гри чоловіка на баяні... «Чоловік народився в Бєлгороді в Росії. Тож ми відвідували його рідних, які нас там дуже гарно приймали», — згадує жінка. І таких спогадів у неї чимало...
«Цьогоріч ще не була на вулиці, — ділиться співрозмовниця. — Бо дуже болять ноги — нестерпний біль не дає ні лежати, ні сидіти. Маю дві палиці, ходулі, проте ходити важко». Та вона не з тих, хто здається, нарікає, бо навчилася приймати усе, що посилає доля, з гідністю.
P. S. Коли зайшли до хати Ніни Іллівни, то побачили, як жінка, сидячи на ліжку, читала газети — цілий стос «Подільських вістей» і книгу «Цілитель». Так приємно, що наші передплатники перечитують улюблене видання, шукають цікаві статті. Дякуємо за вашу любов і відданість, пані Ніно. Довгих років життя Вам і здоров’я!
Gismeteo 
