Що вже виглядають її у кожнім із 300 дворів Сатанівки  на Городоччині! Бо ж і пенсію принесе, й періодику, й оплату комунальних візьме, й продукти, побутову хімію доставить. Проте найбільше чекають старші люди доброго слова,  щирої посмішки. Виговоряться їй, як доньці, та й  новин від неї чекають. Стільки відповідальності та  обов’язків у листоноші, а праця її чомусь оплачується аж надто мізерно. Проте Світлана Галецька не нарікає. Свою роботу, запевняє, любить.  Особливо –   за можливість спілкування з людьми, за напрочуд гарний колектив, згуртувала і підтримує гарну родинну, професійно стабільну атмосферу у якому керівник Сатанівського поштового відділення Алла Михайлова. 

Вже вісім років, як змінила Світлана Григорівна свою сусідку: та на пенсію йшла й запропонувала їй своє місце. Як день, збігли роки. Уже достеменно знає смаки й уподобання кожного: хто що читає, ба, навіть, хто що з продуктів, хімії купує. Навантажить сумку, щоб кожному вгодити, й гайда в дорогу. Півтори-дві тисячі гривень наторговує щомісяця, взірцево виконуючи план… А ще, здається, ніби вчора красуня-випускниця мріяла стати педагогом, проте, не вступивши до вишу відразу, подала документи до політехнічного технікуму. Позаду вже й проживання їхнє з чоловіком в обласному центрі.
…У Сатанівці купили хату. Чоловік нині у РЕМі трудиться. Уже донечки, Ірина й Катруся, свої сім’ї мають. Потішили батьків внучатами: Марійці чотири роки, Миколці – півтора. Підсобляють бабуся і дідусь з онуками, найбільшою своєю втіхою і розрадою. «Мій графік роботи якраз зручний, щоб донечкам з малечею допомагати, – посміхається Світлана Григорівна. – Офіційно у нас зараз три робочі дні. Щоправда, почасти не встигаєш усе рознести, надто взимку, коли темніє рано, не понесеш же пенсію вночі».
Вгадайте, скільки не була у відпустці Світлана Григорівна? Вісім років! А як піти листоноші у відпустку? А хто за тебе твоїм «підшефним» рознесе пенсії й всю іншу роботу виконає? «Якось я впала, порвала зв’язки на нозі, – пригадує жінка, – то чоловік з доньками пошту й пенсію розносили. А кому ще довіриш?».
Ось так воно в житті ведеться: мрієш про одне, а Всевишній готує тобі інше, бо знає, де більше користі ти принесеш людям. А згодом до того іншого звикаєш так, що залишити його не можеш, бо це стає не професією – покликанням.
З ранньої весни й до пізньої осені милують зір на клумбах Світлани Галецької квіти, у яких кохається змалку. А у душах односельців рясно сходять засіяні цією напрочуд гарною жінкою щирість і доброта.