Надрукувати
Категорія: Портрети
Перегляди: 1004

Світ змінився. Інформацію нині отримуємо блискавично: мобільний телефон, Інтернет. У постійному шаленому русі, здається, більшість уже забула, який вигляд має, приміром, телеграма, друкована на папері газета, а про фанерні ящички для посилок взагалі мовчу. Ні-ні, це ностальгія. Втім бажання читати справжню газету за чашкою кави не зникало ніколи. Бо таки приємно гортати сторінки, шукаючи улюблені рубрики й теми. Приємно, зрештою, діставати ту газету з поштової скриньки, пильно вдивляючись, чи не випаде часом з неї ще й довгоочікуваний конверт з листом...

Для мене це вже, можливо, просто як забаганка, бо всі новини (разом з газетами) — в Інтернеті, звісно ж. І листи так само пишуться в електронному вигляді. Однак до далекого села і газету, і лист (написаний рідним почерком, пронизаний позитивною енергетикою) може доставити лише пошта. Тож кому в будь-якому селі чи не найбільше радіють? Кого радо стрічають біля воріт і неохоче відпускають? Хто несе із собою життя? Авжеж, як радісно вигукують дітлахи: “Пошта прийшла!” І нема для селян милішої гості, як листоноша.
Бо поштовий зв’язок найнеобхідніший. Це найперше, що пов’язує людей зі світом. Сьогодні газету листоноша принесла, завтра — пенсію. І просто щиро погомоніла з людьми... Це дуже потрібно їм, особливо, старшим. Почути новини, спитати поради, замовити чи пляшку олії, чи кілограм рису, чи печива смачного, аби життя своє підсолодити. Тож листоношу справді чекають з нетерпінням, тим більше нині, коли кількість робочих днів їм скоротили до двох на тиждень. І хоч нелегка ноша в листоноші, але теж радо іде до людей, знаючи, що потрібна їм.
Начальник центрального вузла поштового зв’язку Нова Ушиця Олена Лукіянчук каже, що їм, поштовикам, важливо знаходити спільну мову з людьми. Бо постійно з ними працюєш. І від твого слова залежить їхній настрій, і те, чи передплатять вони ту чи іншу газету, чи скористаються поштовими послугами. І, відповідно, чи буде виконано план. Тож Олена Іванівна завжди націлює працівників вузла на те, щоб працювали, як кажуть, на совість. А буде задоволений клієнт — будуть задоволені всі. Колектив — велика сила. Тому кожного його члена треба цінувати.
За двадцять чотири роки роботи на пошті вивчила, здається, усі тонкощі своєї професії. Працювала оператором, контролером. Тривалий час була заступником начальника вузла (ним тоді був Володимир Іванович Шлапак, який нині на заслуженому відпочинку). Йому, до речі, й завдячує своїми професійними знаннями й умінням.
Посаду керівника Олена Іванівна обіймає з лютого цього року. Професійні обов’язки знає досконало, а головним у роботі вважає сумлінність і порядність. Бути справедливою і відповідальною — так її вчила мати Надія Яківна. У сім’ї їх росло аж п’ятеро, і всі материнську науку засвоїли на “відмінно”. Тож нині 82-річна мати, яка мешкає разом з Оленою Іванівною, пишається своїми дітьми.
А в Олени Іванівни підростає донечка Анастасія. Цьогоріч уже до дев’ятого класу піде. Яку професію хоче обрати, поки не визначилася, але, найголовніше для батьків — щоб виросла хорошою людиною.
Наша газета має в Новоушицькому районі багато передплатників. Ми їх усіх цінуємо. І так само цінуємо і вдячні працівникам центрального вузла зв’язку, всім листоношам, які доставляють неблизькими дорогами до наших читачів друковане слово.
Якою б нелегкою була робота на пошті, але якщо прикипаєш до неї душею — то уже на все життя. Це якраз про Олену Іванівну.