Свій 70-річчя Леонід Стецюк зустрічає на рідній землі, де народився і пропрацював усе своє життя.
– Що вам подарувати на ювілей? – запитали ми.
– Привезіть дощ, бо нещодавно посіяли озимину, – попросив він, а точніше кажучи, його голосом селянська Душа, яка звикла піклуватися про урожай.
Завжди на висоті
Авратинська височина, де він мешкає, піднялася на 350 метрів над рівнем моря. Хмари натикаються на неї і оминають обабіч. Попри те, що тут розпочинається вододіл річок західного регіону України, кожна крапля вологи з неба на вагу золота.
Сам господар цього стратегічного форпосту, голова ФГ «Євроколос», зустрів нас бадьорий і життєрадісний.
– Я свій потенціал людини, хлібороба, господаря, керівника і організатора реалізував. Нікому не зробив зла, нікого не запроторив у тюрму. Прокладав у рідних краях газопроводи, водогони і дороги, Останні, протяжністю у 35 кілометрів, тягнуться до найвіддаленіших сіл. Та ще майже кожна садиба має заасфальтоване подвір’я. У господарстві, яке очолював, працювали цегельня, асфальтний заводи. Бетонний і столярний цехи. Будував виробничі, приміщення, школи, будинки. Люди безкоштовно отримали понад 50 хат і квартир. Сьогодні такі подарунки видаються неймовірними, а колись вважалися буденними подіями.
Ми у Гальчинцях школу спорудили. На її відкриття прибув усього-на-всього заступник голови райвиконкому. А тепер би на таку оказію попіаритися з’їхалося все начальство з району та області, разом із депутатами. Тільки моральні каліки можуть паплюжити свою історію. Ми жили в період будівництва соціалізму, але ж ми його і будували!
Фабрики і заводи, школи і університети, кораблі і літаки, дороги, газогони, безкоштовне житло людям. Сьогодні будуємо незалежну Україну.
Невже для цього необхідно було руйнувати колишній потенціал?
За гороскопом Леонід Стецюк – Терези. Тому в усьому полюбляє розважливість і стабільність. У шлюбі із дружиною Тетяною Адамівною живе понад 40 років.
– Вона у мене гарна, чудова, а ще турботлива мама і бабуся. Я з нею щасливий.
– А вона?
– Для жінки, напевне, найбільше щастя, коли є чоловік вдома. Мені ж, поки був молодим, довелося багато часу кочувати по відрядженнях.
– Виходить, що чим Ви стаєте старші, тим більше вона щаслива.
– Мабуть так воно і є.
У боргу перед демографією
Жартувати і відповідати дотепно Леонід Остапович вміє.
— З якими здобутками зустрічаєте день народження?
— Свою місію на землі виконав: виростив сад, двох дітей, чотирьох онуків, не зрадив малій батьківщині, знайшов своє покликання і успішно ним займаюся. Одна печаль, села вимирають. Люди втікають на заробітки, немовлят народжується мало, поповнювати генофонд нікому. Юнаки і дівчата, які могли би зупинити цей процес, мітингують, або тікають за кордон. Вони хочуть сексом займатися, а не дітей народжувати і виховувати.
— Доведеться на вас скаргу написати, що відмовляєтеся виконати громадянський обов’язок і поліпшити демографічну ситуацію.
— Скільки не критикуйте, а тенденцію таким, як я, навряд чи вдасться переломити. Моя суспільна місія на цьому етапі виховувати внуків і передавати їм досвід.
Хоча були в історії повчальні випадки. Наприклад співак Олександр Вертинський одружився у 53 роки, а, коли йому стукнуло за 70, в нього народилися дві доньки— відомі артистки Маріанна і Анастасія. Потенція у слов’ян є, — а не тільки у кавказців та індусів.
— Він для вас орієнтир?
— Я звик брати приклад з хороших і успішних людей.
Допоміг Павка Корчагін
— Тоді на кого ви рівняєтеся?
— Мабуть, на Миколу Островського.
— Якось в дитинстві мій рідний дядько Олександр Разумов дістав з етажерки том, дав у руки і сказав: «Ось книга, яка зробить з тебе людину». На її обкладинці я прочитав: «Як гартувалася сталь». Тепер тільки у лідері сучасного глобалізованого світу— Китаї про неї знають 1,5 мільярда чоловік.
— Мені вона теж прислужилася. У період сум’яття, економічного хаосу задумав налагодити ділові стосунки з Петербургом. Там у мерії працювала наша землячка. Заходжу до неї в кабінет і представляюся, а вона цікавиться:
— Ви в Шепетівці були?
Відповідаю:
— Був.
Тоді мене запитує:
— А пам’ятник Миколі Островському бачили?
— Бачив.
— Якщо так, то скажіть, що на ньому написано?
— «Хто не палає,— той кіптявить. Хай підіймається вгору полум’я життя!»
Вона задоволено розсміялася, підписала мені дозволи і з сумом зауважила: «Скільки не запитувала земляків з Хмельниччини, жоден не міг згадати надпису на пам’ятнику. А ще на прощання додала слова Назима Хікмета: «Якщо кожен з нас не горітиме, то хто тоді розвіє пітьму?»
— Я теж не звертав уваги на надпис. Хоча був біля пам’ятника Миколі Островському щонайменше 20 разів. Навіть був присутнім на його відкритті понад 40 років тому.
— Ми возили в Петербург продукти, а звідти те, чим в Україні нині займаються привілейовані структури— мінеральні добрива, ліс, бензин, солярку, гудрон, бітум. За допомогою останніх клали дороги. Їх квадратний метр нам обходився у 50 копійок, а шабашники дерли з держави у сім разів дорожче— по 3 карбованці 50 копійок.
— Шосе до вас і сьогодні на порядок ліпше, ніж державне з Антонін до Теофіполя, чи з Теофіполя до Війтовець. Там яма на ямі.
— Бо ми усе робили не заради вигоди, а на совість.
Важкий рік
— Цей рік був нелегким,— каже Леонід Остапович,— заковика не в погодних умовах, а в незрозумілій аграрній політиці. Урожаї видалися нижчими, ніж минулого року і, отже, за законами ринку, про який стільки довкола балакають, ціна на зерно мала би піти вгору. А вона чомусь впала майже вдвічі і наші доходи теж. Минулого року за тонну ячменю і пшениці давали 6 тисяч гривень, тепер пропонують— 3,5 тисячі. До того ж їх мало хто купує. Сою і соняшник продавали по 9-10 тисяч гривень за тонну, тепер ледве за
7 тисяч. Трохи виручило просо. Його беруть по 7 тисяч гривень за тонну.
— Дивно, у супермаркетах ціна за кілограм пшона зашкалює— 35 гривень.
— Його реальна вартість має бути не вищою за 20 гривень. Все решта накрутка від посередників, продавців та шахраїв.
— А як пояснити, що ціна на хліб тримається, а то навіть і дорожчає.
— Тими ж самими факторами. А ще змовою пекарів. Ми у складних умовах вирощуємо урожай, а інші на ньому без особливих зусиль наживаються.
— Чи не пов’язане зниження закупівельних цін на зерно із заявами про торгівлю українською землею? З метою, аби у вітчизняних аграріїв не було коштів її придбати.
— Усе може статися.
Осінь патріарха
Пора мудрості асоціюється з осінню. Саме посередині неї, 8 жовтня, і народився Леонід Остапович.
— Як проводите дозвілля?— запитую.
— Багато читаю.
— Що саме?
— Передусім «Подільські вісті».
— Ви нам лестите?
— Я звик до вашої газети. Там є багато цікавих і корисних матеріалів. А ще зараз перечитую «Осінь патріарха» Габріеля Маркеса.
— Він один із творців латиноамериканської нью ейдж міфології.
— Автор так визначив її суть у передмові: «Мені завжди хотілося написати книгу про абсолютну владу. Диктатор тримається за неї так давно, що вже і не пам’ятає, коли це сталося. Він і людина, і міф, і ляльковод і маріонетка в руках Долі. Він хоче і боїться смерті».
— Твір такий же химерний, як і наша нинішня дійсність.
— Але з його допомогою можна краще її зрозуміти. Диктатура іноді корисна для суспільства, бо припиняє безлад. Суспільству, як і сім’ї, потрібен батько.
— Ходять чутки, що Ви теж щось пишете?
— Пробую. Як буде готово, то покажу. Може навіть надрукуєте в газеті.
Поки ми бесідували, за вікном почувся приємний ритмічний шурхіт впереміж із лагідним дріботінням. Леонід Остапович стрепенувся і вийшов на ганок.
— Ідіть сюди. Гляньте, йде дощ. Ось за цей дорогий подарунок велике спасибі!