Новий рік зустрічають по-різному. Відомий подільський письменник і публіцист, лауреат престижних літературних і журналістських відзнак Мар’ян Красуцький, який мешкає у славному Кам’янці-Подільському, як зазвичай, зустріне Новоріччя за письмовим столом — продовжуватиме працювати над новою повістю про складнощі й проблеми нашого з вами нелегкого сьогодення. Відтак у телефонному режимі поспілкується з родичами, друзями, колегами по цеху. Прикметно, що рік 2020-й Мар’ян Іванович розпочне зі своєрідної, хоч і не зовсім ювілейної дати — 5 січня йому виповнюється 77 років. Правда ж, оригінальна подія, варта уваги? Дві «сімки»!
Редакція «Подільських вістей» щиросердечно вітає свого постійного автора з більш ніж півстолітнім стажем (перша його публікація з’явилася у тоді ще «Радянському Поділлі» в 1967 році), заслуженого журналіста України, колишнього багаторічного головного редактора кам’янець-подільського часопису «Край Кам’янецький», удостоєного відзнаки «Золота зірка української журналістики» з цим незвичайним днем народження, зичить йому міцного здоров’я, творчого довголіття, нових книг і плідної успішної праці.
Наш кореспондент зустрівся з Мар’яном Красуцьким і попросив відповісти на декілька запитань.
— Мар’яне Івановичу, з яким настроєм проводжаєте старий і зустрічаєте новий рік?
— Скажу дуже коротко: старий рік проводжаю з вдячністю, а новий стрічаю з надією, хоч і доволі сумнівною, що буде краще. Що саме «буде краще»? Що життя простих, або як ми звикли говорити пересічних українців стане бодай на йоту кращим, що настане мир і спокій на Донбасі, що, врешті-решт, уряд знизить кабальні тарифи на комунальні послуги, що запрацюють із численних «розкурочених» недолугими реформами і олігархічними злочинцями-реформаторами заводи і фабрики, шахти, розпочне відроджуватися не на словах, а реально вщент зруйнована, підло знищена вітчизняна економіка. А ще — що по-справжньому розпочнеться боротьба з корупцією, яка, мов ракова пухлина, вразила Україну, суспільство. Що повернуться з Польщі, Росії, Італії наші земляки-заробітчани, для яких на теренах України не знайшлося роботи і перспектив на щасливе майбутнє. Хочеться, дуже хочеться, «хотіти не шкідливо», сказав якось у розмові зі мною один мудрий чоловік. І додав: «Щось не видно, щоб було на те схоже»…
— Повернемося до Ваших «двох сімок». Ви пройшли славний трудовий і творчий шлях, півсторіччя віддали журналістиці, майже стільки ж — літературі… Скільки зроблено, написано-переписано скільки. Скільки цікавих людей довелося зустріти, скільком допомогти. Своєю працею, пером, серцем своїм. Вас знають і шанують, Вам дякують.. Чи задоволені Ви? Як журналіст, письменник? Якби можна було повторити прожите, з самого початку, чи повторили б пройдений шлях? Чи змінили б дещо і що саме?
— Не хочеться говорити про прожите, ювілеї. Це — нудно і вельми не комфортно. Той, хто говорить про щасливий життєвий фінал не щирий перед собою, перед істиною. Головне тут — щоб не було перед порогом буття соромно за прожиті роки, перед совістю. І це кажу щиро і відверто. Але годі про це. Щодо того, чи розпочав би все спочатку і пройшов би своєю життєвою дорогою, не змінюючи нічого, то я не впевнений, що все повторив би. Адже були й помилки, були й невдачі. Як про них забути? Нині, з висоти прожитого і пережитого багато чого змінив би. А в головному — зі шляху обраного не зійшов би, не звернув би. Журналістика, література — це моє. Вони завжди зі мною.
Писати почав десь у п’ятому класі. Тоді ж перші свої твори надіслав у видавництво «Молодь». Це були вірші. Членом Спілки письменників став значно пізніше, вже будучи досвідченим журналістом. Нині у моєму багажі — 6 романів, 16 повістей, Ї декілька десятків оповідань та новел, сотні (хіба всі перерахуєш?) нарисів…
Про мій творчий шлях письменника і публіциста детально і дохідливо розповів у своїй літературній повісті «Живи — як сад» (Труди і дні письменника Мар’яна Красуцького) відомий поет і прозаїк, мій друг Микола Мачківський, якого я глибоко поважаю і щиро вдячний за добрі слова на мою адресу. А взагалі, не люблю похвали, славослів’я, не люблю і намагаюся їх уникати.
— Які з написаних книг вважаєте кращими, найбільш любимими?
— Вони всі — мої дітища, плоди моєї багаторічної напруженої праці. Я над ними трудився, недосипав, багато в чому відмовляв собі. Щось із написаного вдалося більше, щось менше. Але всіх їх люблю. Щоправда, це не означає, що не маю до них претензій, не критикую себе як їхнього автора. Особливо з позиції прожитих років, часу.
— Дещо традиційне: що для Вас було і є найважливішим у житті і творчості?
— Важко сказати ось так одразу. Проте спробую. Напевно, справедливість і людяність. Намагаюся в усьому завжди бути людиною, творити добро. Бо що є пріоритетнішим за це?..
— Що хотіли б побажати землякам-подолянам у новому році?
— Миру, здоров’я, кращого життя. Нехай завжди буде сонячно в їхніх оселях, хай буде достаток у кожній домівці.
Gismeteo 
