Десь з понад п’ять років тому один колега – журналіст переповідав враження своєї доброї знайомої. На той час вона вже стала громадянкою Данії, назавжди розпорощавшись із Хмельницьким. За її словами, життя у цій скандинавській країні тихе й спокійне, навіть одноманітне. Немає стресів, адреналін не «зашкалює», голова «не сохне», – словом, нецікаво. Якби хоч ненадовго відчути той «нецікавий» спокій, подумалося тоді.
Хтозна, може, Всесвіт «сканував» те бажання, бо в цьому році Данія відкрилася й мені. І якщо говорити про найсильніші враження, найпам’ятніші зустрічі 2019-ого, що відходить в історію, то вони пов’язані саме з нею.
Місто Сенненборг на узбережжі Балтійського моря розкривало свої обійми разом з сім’єю Авін і Назіра, колишніх жителів сирійського міста Алепо, які разом з чотирма дітьми втікали від війни на рідній землі. Прихисток і захист знайшли саме тут, де через кілька років народилася їхня п’ята дитина – син Сігат. Одразу скажу, що для переселенців, не лише з Сирії, а багатьох інших країн, де виникла серйозна загроза життю людей, зведений комплекс триповерхових будинків – із стадіоном, зонами для відпочинку, ігровими майданчиками, паркуванням для автомобілів. Так, виплати на підтримку з державної казни дозволяють цим сім’ям жити повноцінно, не відчувати нужди ні в чому.
З перших днів і дорослі, і діти переселенців вивчають данську та англійську мови. Достатній рівень знань дає їм можливість відвідувати загальну школу, а дорослим після п’яти років навчання запропонують офіційну роботу, і тоді забезпечення сім’ї лягатиме на їхні плечі. Якщо ж ці сім’ї забажають повернутися на батьківщину, Данія виплатить чималі суми, щоб змогли заново розпочати життя у зруйнованих війною містах.
А щоб тут, на новому місці проживання, не відчували себе обділеними, створені всі умови, аби могли зустрічатися, спілкуватися з земляками, закуповувати в спеціальних магазинах найширший асортимент продуктів для східної кухні. Цією можливістю переселенці користуються сповна – за весь час перебування в Данії, з властивою східним народам надзвичайною гостинністю, нас щодня дивували традиційними сирійськими стравами, гострий смак яких до вподоби навіть дворічному Сігату.
Хоч чужоземців, зокрема у Сенненборзі, немало, місцеві ставляться до них дуже привітно. Не раз помічали, як зовсім незнайомі люди усміхаються, вітаються. І – жодного невдоволення в магазинах, громадському транспорті, на вулицях, де зазвичай у нас розгортаються гучні «баталії». Зрештою, де ж їм братися, якщо ні черг, ні штовханини, ні лайки, ні брудних словечок у спину немає. Зовсім! Данці дуже постаралися, щоб у їхньому житті не було непотрібної боротьби: із застарілими ямами на дорогах, громадським транспортом і т. п. Вони дуже слідкують за якістю продуктів і за терміном їх зберігання. За тиждень-два до його завершення ціна суттєво знижується. І ні тобі махінацій із переклеєними даними, цінниками, ні маскуванням. У більшості супермаркетів встановлені автомати саморозрахунків – зчитується код, покупець вносить кошти, отримує решту. Перед самими магазинами виставлені квіти, вазони, овочі, фрукти і (о, диво!), взявши товар, люди ідуть розраховуватися всередину магазину. Немає наглядачів, охоронників, але й злодіїв – також!
Ми приїхали на одну з приватних ферм купити свіжого молока, як кажуть, від виробника. На подвір’ї, де в одній з будівель встановлено холодильник, у який молокопроводом потрапляє молоко з ферми, – нікогісінького. Відкриваєш кран, лічильник відраховує кількість рідини, висвітлюється ціна. Хочеш – залишай гроші тут же, у скриньці, або переказуй на зазначений рахунок власника. Те саме з полуницею, яку самі збирали на приватних плантаціях, без присутності господарів і продавців. Подекуди на міських пляжах також встановлені ятки зі зваженими у кульках овочами, фруктами, медом, без нагляду. Береш товар – гроші залишаєш у скриньці.
Колись у радянські часи на багатьох підприємствах вивішували гасло: «Совість – твій контролер», але, видно по всьому, він так і не закарбувався в головах українців. А в державі, де такі лозунги не практикувалися, висока свідомість, відповідальність, порядок, культура стали нормою життя.
Та й цінності у цього народу інші. У Сеннерборзі ми не побачили величезних віл з басейнами, гектарами власних угідь, показною розкішшю і т. п. Навпаки – будиночки скромні, видаються навіть мініатюрними, як для житла. Зате біля кожного такий порядок, така краса з квітів, зелених насаджень, що отримуєш велику естетичну насолоду.
Все має милувати око, нести задоволення, бути приємним, корисним, зручним, дарувати відчуття щастя. Таке враження в цілому з’являється від цієї країни. Чисте повітря навіть уздовж траси, питна вода з-під крана, закриті баки для посортованого сміття, без жодних неприємних запахів, – це та якість життя, яка знімає стрес і втому, додає здоров’я і краси. Ніде раніше не зустрічала літніх жінок із таким гарними зморшками, котрі їздять собі на велосипедах тихими парками, бігають. Данці звикли турбуватися про здоров’я. Та й медицина тут сягнула надзвичайно високого рівня. Ми стали свідками, як просто у кабінеті лікаря проводиться експрес-аналіз крові, й за якусь мить апаратура видає всі необхідні показники. Щодня лікарі довідуються на свою дільницю, аби під їхнім наглядом старенькі пацієнти, які мають певні призначення, вживали ліки чи отримували уколи.
До речі, сімейному лікарю дуже довіряють, з ним звикли радитися з будь-яких питань, що торкаються здоров’я. Приміром, 12-річна Русім, донька Авін і Назіра, самостійно записалася на прийом до сімейного лікаря, щоб порадитися, чому нижча зростом, ніж її ровесники. Втім, навіть банальний мозоль спонукає до зустрічі з сімейним лікарем. Тут – це правило життя.
Скромні у побуті, одязі, їжі (національна страва – звичайний гамбургер, а ще багато споживають тістечок і шоколаду), данці вражають своєю пристрастю до яхт. У Сеннерборзі, до прикладу, їх дуже багато. Для окремих власників, які орендують тут стоянки для яхт, впродовж сезону вони стають літніми будиночками для відпочинку. Та важливо інше, тут ніхто не протиставляє себе комусь, не хизується. У нас «набиті грошима» дядечки та тітоньки не глянуть у бік звичайних, а щоб відпочивати з ними на одному пляжі, сидіти поруч на лавочці, вітатися з незнайомцями, то взагалі для них немислимо. Саме тому, мабуть, на простоті і скромності жителів однієї з найбагатших країн світу обов’язково акцентуєш увагу. А ще данці дуже люблять старовинні речі. Ми бачили охайні, як на картинці, будинки ще з 1795 року, деякі – під солом’яним дахом, у яких і тепер мешкають сім’ї, і це несе їм справжнє задоволення. Щотижня на площі біля колишнього королівського замку в Сеннерборзі проводять виставку ретроавтомобілів, які й досі на ходу. До речі, засновником замку в 1158 році був король Вальдемар Великий, правнук київського князя Володимира Мономаха. Через три століття тут була зведена найсильніша фортеця в країні. У 1568 році в замок заслали тодішню королеву Данії.
Саме сюди, до причалу перед замком, одного дня пришвартувався корабель з державним прапором Данії. З’ясувалося, на відкриття нової лікарені прибула нинішня Королева Данії Маргре- те ІІ. Ще кілька днів корабель перебував у цьому людному місці, де всі бажаючі могли фотографуватися на згадку, поспілкуватися з представниками команди. Рівно в полудень, коли розводять місцевий міст, королівський корабель, як і яхти з високими щоглами, відійшов від берега Сенненборга, залишивши особливі спогади та враження, яких, на жаль, не вмістити в одному матеріалі. Та зрозуміло головне: невеличка країна, де навіть створено Науково-дослідницький інститут щастя, робить все для того, щоб її народ і справді був найщасливішим (що й доводять світові експерти).
Як же прикро, що такої турботи не відчувають українці. Їздять же наші керманичі по всіх усюдах, бачать місця, що нам і не снилися, та, без сумніву, знають, що потрібно їхньому народу для звичайного тихого щастя. Знають, але, на превеликий жаль, відкладають, або не переймаються цими державницькими клопотами.
Натомість по-справжньому бути щасливим можна лише на рідній землі, серед своїх людей. Мабуть, саме тому Авін і Назір з нетерпінням чекають завершення війни в Сирії, щоб з п’ятьма дітьми повернутися додому.
Миру, поваги до кожного, турботи справжньої так довго чекаємо у своєму спільному домі ми, українці. Чекаємо того, без чого щастя не викувати.
Gismeteo 
